Любов до футболу, за зізнанням самого Євгена, йому передалася від батька, який свого часу грав на аматорському рівні й до цього часу продовжує підтримувати форму. Євген згадує, що батько, якби свого часу його батьки вчасно віддали до футбольної секції, грав би, напевно, десь у «Мілані».
Втілити мрію стати футболістом батьку Макаренка вдалося через свого сина, якого у дитячому віці прийняли до динамівської футбольної школи. «Із м'ячем почав борсатися років у п'ять із половиною – шість, коли ще в садок ходив. Пройшов відбір до ДЮФШ на Нивках, пам'ятаю, пробіг 15 метрів із прискоренням та кілька разів набив м'яча. Грати у футбол подобалося, на тренування щодня мене возили по черзі батьки та бабуся з дідусем».
Пройшовши всі щаблі підготовки у стані «біло-синіх», Євген минулий сезон відіграв в оренді в ужгородській «Говерлі», після чого повернувся до «Динамо» й, витримавши неабияку конкуренцію, став основним гравцем в осінній частині сезону 2013/14 на лівому фланзі оборони рідної команди.
Макаренко самокритичний, і в цьому є його шлях до футбольного самовдосконалення.
- Я досі не можу себе назвати повноправним гравцем основного складу. Це місце мені не забезпечене, його потрібно доводити на кожному тренуванні, у кожній вправі, постійно покращуючи свою гру, уникаючи помилок, інакше в будь-який момент може вийти на поле хтось інший. Вважаю, лише тренер може визначати, хто є основним, він називає склад, і йому видніше.
Ми же побажаємо корінному динамівцю не зупинятися на досягнутому й упевнено дивитися в майбутнє в біло-синій динамівській футболці!