Минулого тижня «Динамо» підписало орендну угоду строком на один рік із півзахисником італійського «Удинезе» і збірної Фінляндії Романом Єременком. По закінченню терміну оренди «Динамо» зможе викупити його контракт. Зараз Роман обживається в Україні, знайомиться із новою обстановкою і незабаром розраховує зіграти за «Динамо» в офіційних матчах. В інтерв'ю кореспонденту офіційного сайту ФК «Динамо» Світлані Поляковій новачок розповів про свою спортивну родину, футбольне життя і плани на майбутнє.
- Розкажіть, як опинилися в «Динамо»?
- Все трапилося достатньо швидко. Подзвонив мій агент, сказав про інтерес київського «Динамо» і можливу оренду. Я погодився. Керівництва «Динамо» й «Удинезе» також швидко про все домовилися і я взяв квитки до Києва.
- Зазвичай футболісти з України прагнуть виїхати до Європи. У вашому випадку сталося навпаки. Чому вирішили змінити Італію на Україну?
- Не можу сказати, що в «Удинезе» в мене щось не виходило. Просто в Італії я провів три роки, хотілося спробувати щось нове. А «Динамо» - клуб із великим ім'ям, який щороку грає в Лізі чемпіонів. Для мене це дуже прийнятний варіант.
- Ви багато знали про «Динамо» до переїзду до України?
- Звичайно. Я стежив за виступами киян в єврокубках. Чудово пам'ятаю ще той час, коли за команду грав Андрій Шевченко. Тоді був чудовий колектив.
- Раніше могли припустити, що коли-небудь доведеться грати в Києві?
- Правду кажучи, ні. Ніколи про це не думав.
- Будучи гравцем «Удинезе», ви на правах оренди виступали за «Сієну». Чим запам'ятався той період?
- Це був хороший час. Я зіграв багато матчів за «Сієну», було дуже цікаво.
- Ви виїхали до Італії в 18 років. Батьки були не проти?
- Ні, звичайно. Батько сам футболіст, тому він розумів, що для прогресу це необхідно. Природно, коли надійшла пропозиція від «Удинезе», вирішив скористатися шансом.
- У вас спортивна родина, батько і брати футболісти...
- Старший брат Олексій грає за російський «Сатурн», а перед цим він провів два роки в Італії. Виступав за «Лечче». Молодшому Сергію тільки дев'ять, він мріє стати футболістом і робить в цьому напрямі перші кроки. А наша мама – колишня гімнастка.
- І як вона терпить четверо футболістів в сім'ї?
- Не знаю. Напевно, їй іноді буває важко. Вона цікавиться футболом і дуже переживає за нас. Прагне завжди підтримувати в скрутну хвилину. Взагалі, я вважаю, що родина – найбільша цінність у житті.
- Правда, що ви розпочали займатися футболом з семи років?
- Так, до цього захоплювався карате. Коли був маленьким, футбол чомусь мене не захоплював. Лише з восьми років почав займатися ним серйозно. Що стало переломним моментом? Точно не пам'ятаю. Напевно, подивився якісь змагання, чемпіонат світу або Європи. Потім футбол вийшов на перше місце в житті.
- З братом часто змагалися на футбольному полі?
- Ні, такого не було. Він на чотири роки старший, це достатньо багато. Я більше дивився на нього «знизу», він був для мене прикладом. Тепер моя черга бути прикладом для молодшого брата.
- Окрім брата, на кого хотіли бути схожим в дитинстві?
- В мене завжди були улюблені гравці. У різні часи захоплювався грою Зидана, Рівалдо й багатьма іншими.
- Кілька слів про збірну. Ніколи не виникало сумнівів, за яку країну виступати – Росію або Фінляндію?
- Ні. Я виріс у Фінляндії, тому, вважаю, що захищати кольори цієї країни цілком природно. До збірної Росії теж запрошували, але я вирішив виступати за Фінляндію.
- У збірній ви дебютували в матчі з Бельгією в червні позаминулого року. У цьому ж матчі вперше зіграли разом з братом. Що відчували в той момент?
- Звичайно, емоцій було дуже багато. Але, найголовніше, що ми виграли той матч. Враження залишилися незабутні.
- Розкажіть про останню гру збірної проти Ізраїлю, яку ви виграли 2:0.
- Це було п'ять днів тому. У першому таймі володіли ініціативою, гра була в наших руках. А після перерви трохи розслабилися і дозволили Ізраїлю більше атакувати. Але все одно перемогли 2:0. Гадаю, це добрий результат для нас.
- Як пройшли перші дні в Києві?
- Займаюся разом із першою командою, поки живу на базі. Цього тижня планую шукати квартиру і вирішувати житлові питання. А в суботу сподіваюся вийти на поле в матчі проти донецького «Металурга». На жаль, я не маю права грати в у повторному матчі зі «Спартаком», адже на поєдинки третього кваліфікаційного раунду Ліги чемпіонів не заявлений. Але дуже сподіваюся допомогти команді в груповому турнірі.
- Як вас сприйняв колектив?
- Поки все нормально. Ніяких приколів мені не влаштовували. Напевно, все попереду (посміхається).
- З ким встигли познайомитися?
- Поки я провів мало часу з командою, брав участь лише в кількох тренуваннях. В основному спілкувався із молодими хлопцями.
Інформаційний відділ ФК «Динамо» (Київ)
