Один із них – Олександр Анатолійович Заваров, найкращий гравець СРСР 1986 року:
- У першу чергу, звісно, запам'яталися наші голи. Але хочу сказати, що я не відбувся би як футболіст київського «Динамо», якби не було моїх партнерів, моїх колег, моїх друзів, за що я їм дуже вдячний. Хочу побажати усім ветеранам здоров'я і довгих років життя. В наш складний час потрібно вміти радіти життю, коли це можливо. Потрібно виховувати молодь, передавати свій досвід дітям, які займаються футболом.
Друге незабутнє враження – це, звичайно, результат. Підняти Кубок Кубків над головою – багато вартує. Це багато років життя, багато років праці, що, зрештою, приводить до перемоги.
- Якими словами вас налаштовував на матчі Валерій Лобановський?
- Ніколи не було якогось крику, агресії. Просто по-людськи просив вийти на поле і зіграти у свою силу, виконати поставлені завдання. Але можна виграти матч без якоїсь манери, а у нашої команди були манери – пресинг, натиск, агресивність, красиві комбінації, такі як при другому взятті воріт у тому фіналі. Все це вболівальники побачили у вирішальному матчі за Кубок Кубків. Мало які команди грають у видовищний футбол у фіналах, але саме так грало київське «Динамо» і в 1975-му, і в 1986-му.
Copyright © 2016 FC Dynamo Kyiv
* фото В.Раснер
