У київському "Динамо" все за графіком. За добу до матчу 28-го туру Прем’єр-ліги команда традиційно заїхала на клубну базу в Кончу-Заспу. Для гравців основи заїзд розпочався з перегляду матчу молодіжних команд "Динамо" і "Карпат". Зрозуміло, дивився той, хто хотів. Сидорчук, Корзун, Бєсєдін, приміром. Сидів на трибуні поруч з тренувальним полем і Ярмоленко. Але це вже було після нашого спілкування.
Андрій залюбки погодився взяти участь у спільному проекті "Футбол 24" і громадської організації "Друзі Динамо" до 90-річчя київського клубу. До нього ми залучили цілу когорту видатних динамівських капітанів. Зокрема й Андрія, який минулого тижня обійшов за кількістю виходів з капітанською пов’язкою в чемпіонатах України Олега Гусєва.
"Сподіваюся, Олег на мене не образився", – з усмішкою прокоментував цю деталь Ярмоленко. А після того почалося спілкування. Спершу "на камеру", для проекту, з яким кожен бажаючий зможе ознайомитися, починаючи з дня 90-річчя, тобто, з 13 травня. А потім – "на диктофон".
В ексклюзивному інтерв’ю "Футбол 24" Ярмоленко поділився міркуваннями стосовно цьогорічного провалу киян у чемпіонаті, порівняв тренерів Шевченка і Реброва, розповів, чому його навчив приклад Коноплянки, а також (куди ж без цього?) прокоментував найсвіжіші чутки навколо свого майбутнього.
Нашу розмову в альтанці між конча-заспівських сосен на нетривалий час перервав Сидорчук. "Ярмоло, тобі тільки гітари бракує", – гукнув Сергій. "Іди вже, іди", – розсміявся співрозмовник.
"Особисто я визнаю помилку у конфлікті зі Степаненком"
– Андрію, в нещодавньому інтерв’ю "Футбол 24" видатний динамівський оборонець Олег Кузнєцов згадував, як він разом із Павлом Яковенком ще до стартового свистка арбітра "золотого" матчу проти московського "Динамо" у 1986-му винесли підкатами двох суперників на бігові доріжки. Вам не здається, що саме такої агресії нинішній команді й бракує?
– Думаю, в кожному окремо взятому поєдинку можна знайти щось, чого бракує. Іноді агресії аж забагато, але бракує осмислених дій. Найкраще, коли існує золота середина.
– Динамівські фанати теж схвально оцінили вашу реакцію на жест донеччанина Тараса Степаненка в торішньому матчі у Львові.
– (Усміхається) Особисто я визнаю помилку. Капітан команди так поводитися не може. Агресія має бути спрямована лише на футбольне поле. Потрібно завзятіше грати у відборі, в атаці. А смислу від того, що розпускатимеш руки-ноги немає. Почнемо з того, що це негарно.
– З вашої точки зору, ненависті є місце у спорті?
– У спорті повинна бути злість. Спортивна. Вона допомагає. Агресія теж буває різною. Важливо, щоб вона не переходила межі. Бо тоді не уникнути побічних ефектів, скажімо, вилучень чи грубих помилок в обороні. Хоча, звісно, виходячи на зустрічі з принциповими суперниками, за присутності заповненого стадіону, адреналін іноді зашкалює. Втім, з віком футболіст мусить навчитися контролювати свої емоції. Бо коли в голові не футбол, коли перестаєш думати на полі, нічого доброго не буде.
– Під "принциповими суперниками" маєте на увазі найперше "Шахтар"?
– Безумовно. Хоча я намагаюся не звертати увагу на ім’я суперника, налаштовуюся однаково на кожен матч, незалежно від того, хто нам протистоїть – "Шахтар", "Олександрія" чи "Реал" у Лізі чемпіонів.
"Мені соромно, що цьогоріч ми програли чемпіонство абсолютно бездарно"
– Нині, коли команда втратила навіть теоретичні шанси на чемпіонство, налаштовуватися складніше.
– Болюча тема. Такий клуб, як "Динамо", без трофеїв залишатися не повинен. Тому мені соромно, що цьогоріч ми програли чемпіонство абсолютно бездарно. Ми розгубили очки там, де не мали права не перемагати за визначенням і через це фактично участі в чемпіонській гонці не брали. Зрештою, якщо розібратися, то очки ті ми губили по ділу. Бо з тим футболом, який команда демонструвала в першій частині чемпіонату, претендувати на щось суттєве не можна. То сором. Але мусимо якось реабілітуватися в очах вболівальників. Фактично, кінцівку чемпіонату граємо для них. Нам нарешті щось почало виходити, забиваємо щоматчу багато. Правда, хотілося б, щоб на трибунах теж було не по п’ять, а бодай по кілька десятків тисяч глядачів. Бо коли стадіон заповнений, намагаєшся зіграти не просто на максимумі можливостей, а й навіть сильніше.
– І все ж – у чому причина того сорому?
– Складових чимало. Не виключаю, що після того, як ми виграли чемпіонат двічі поспіль, окремі гравці розслабилися. В когось уже не та мотивація. Одні люди з команди пішли, інші прийшли. У нашому складі з’явилося чимало молодих футболістів, яким потрібен час, щоб грати в той футбол, який вимагає тренер. Коли ж програєш в одному матчі, у другому, дехто надламався психологічно. Розумієте, у нас не індивідуальний вид спорту. Тут чітко визначити причини невдачі складно. Причин багато, навіть якщо не враховувати індивідуальних особливостей кожної окремо взятої людини.
"Виступ на Євро-2016 – це ганьба, після якої я довго не міг отямитися"
– Ви особисто входили у чемпіонат-2016/2017 на тлі провалу на Євро-2016.
– Досі боляче згадувати… Стільки радості було, що на те Євро поїдемо і так бездарно там зіграли. Точніше, "бездарно" – то надто м’яка характеристика. Важко підібрати слово, яким можна охарактеризувати наш виступ у Франції. І налаштовувалися ж, чекали тих матчів, знали, що вся країна за нас вболіває. А в підсумку першими на чемпіонаті втратили шанси на плей-офф. Ганьба, після якої я довго не міг отямитися. Зрозуміло, було багато критики. Тепер, щоб не потрапляти в такі ситуації, намагаєшся працювати ще більше.
– Критика була справедливою?
– Звичайно. Своїм виступом ми на цей тиск з боку преси й вболівальників заслужили.
– Досі чіткої відповіді на запитання "Що ж сталося у Франції?" не дали ні тренери Фоменко, Онищенко і Шевченко, ні жоден з гравців.
– Знову ж – причин може бути цілий комплекс. Переконаний, ми були здатні на більше.
– Якщо відтворити окремий слайд, який ілюстрував би для вас Євро-2016, можливо, згадується момент, втрачений у зустрічі з поляками?
– У тому й річ, що навіть згадати нічого. Жодного позитивного моменту, все погано. Після Євро-2016 був розчавлений. Скасував відпустку, тиждень не виходив з дому, не хотів ні з ким спілкуватися. Мені самому було гидко, що так сталося.
– Присутність Олега Гусєва могла щось змінити?
– Розумію, на що ви натякаєте. Але річ у тім, що ніколи в житті не оскаржував тренерських рішень. За результат відповідає лише тренер, а отже й склад визначати лише йому. Можу лишень сказати, що Олег – хороший футболіст. Він приносив користь усім командам, за які виступав. І протягом усієї кар’єри.
"Шевченко і Ребров дуже схожі. Обидва – сучасні спеціалісти з новим поглядом на футбол"
– В "Динамо" ви – капітан. Сергій Ребров вашу думку при визначенні складу, тактики на гру чи при якихось інших питаннях враховує?
– Саме тому всім футболістам й подобається працювати з Сергієм Станіславовичем, що він рахується з думкою гравців. Бувають різні тренери. Такі, що мають лише свою позицію. Ребров завжди підходить, цікавиться самопочуттям, баченням ситуацій на футбольному полі. Причому спілкується тренер не лише зі мною, а й із іншими футболістами. Сергій Станіславович розуміє, що ми робимо одну справу, а отже якіснішою робота буде, якщо враховуватимуть побажання кожного. Точніше, вгодити всім і одразу складно, але в спілкуванні досягаємо компромісу.
– Андрію, ви слідкуєте за своєю статистикою?
– Тільки за тим, що пишуть в інтернеті. Сам підрахунків не веду.
– Зараз іде до того, що в найближчих кілька сезонів ви можете побити всі рекорди результативності не лише в "Динамо", а й в Україні загалом.
– То добре. Але мене більше хвилює інша статистика. Приміром, скільки після кожного матчу пробіг, скільки зробив тактико-технічних дій. Бо хороша статистика – виграна гра. Правда, не завжди.
Достатньо згадати наш матч у Порту в попередньому сезоні. То коли ми мали перемагати в два м’ячі і 2:0 перемогли. Так ось, наші статистичні показники в цій зустрічі були не найвидатнішими. Але командно ми продемонстрували саме те, що було потрібно. То був найкращий наш матч у сезоні-2015/2016.
– Сергій Станіславович ніколи публічно не порівнював ТТД нинішньої команди з показниками "Динамо" 90-х, приміром, у зустрічах з "Барселоною" чи "Реалом"?
– Ні, у Реброва немає звички хизуватися чи говорити, мовляв, коли грав я, було краще. Але у нас після кожного матчу є повна викладка, яку тренерський штаб ретельно аналізує.
– Можете порівняти тренерів Шевченка і Реброва?
– В принципі, вони дуже схожі. Обидва – сучасні спеціалісти з новим поглядом на футбол. Тренери старої школи найчастіше вчитися вже не бажають. Вони думають, що знають все. Зрештою, це стосується не лише тренерів, а й деяких футболістів. Якщо гравець думає, що він вміє все, йому потрібно завершувати виступи. Та то й у житті так, не лише в футболі. Людина, яка вважає, що знає достатньо, перестає розвиватися. Шевченко і Ребров вчаться, прислуховуються до інших, вносять у свою роботу щось нове.
– Сильному футболістові достатньо лише футбольного інтелекту?
– Іноді так буває. Але найчастіше інтелект футбольний пов’язаний з загальним розвитком людини. В ідеалі ж вчитися потрібно бодай для того, щоб не загубитися в житті після завершення кар’єри. Однак існують різні думки. Є люди, яких здобуття освіти від гри в футбол відволікає.
– Про індивідуальну статистику запитав не дарма. Річ у тім, що ви ніколи не приховували бажання пограти в топ-чемпіонаті. Але зараз ситуація така, що можна повстановлювати вічні рекорди і залишатися легендою на кшталт Блохіна у радянську епоху в Україні.
– Звик не концентруватися на тому, скільки забив чи віддав. Після перемоги можу порадіти день чи два, а потім намагаюся абстрагуватися і готуватися до наступного поєдинку. Бо в разі, якщо наступного тижня зіграєш погано, про твій хет-трик минулого тижня миттю забудуть. Тому зосереджуюся на справах повсякденних. Так, бажання пограти в сильному чемпіонаті є. Але якщо залишуся в "Динамо" – не розчаруюся. То клуб, про який мріяв з дитинства. У мене ж саме так було. Хтось хотів потрапити в "Барселону", "Баварію" чи "Манчестер Юнайтед", а я марив "Динамо". І ось я тут. Я люблю футбол і вже навчився отримувати задоволення від того, що є тут і зараз. Де б не грав, віддаватиму тренуванням і матчам усі сили. Поки ті сили у мене будуть.
"Після ситуації з Коноплянкою почав трохи по-іншому сприймати ситуацію"
– Приклад Євгена Коноплянки для вас чимось показовий?
– Так. Почав трохи по-іншому сприймати ситуацію. Тут ти начебто в порядку, все виходить. Але коли переїжджаєш в іншу країну, з іншим менталітетом, з іншим способом мислення людей, з іншим сприйняттям футболу, цю специфіку треба враховувати. Вдома можемо зіграти слабко і нам це пробачать. У топ-чемпіонатах все трохи інакше. Не так уже й легко там себе проявити. Але я до цих труднощів готовий. Люблю працювати, отримую від своєї роботи задоволення.
– На завершення – трохи чуток. Вчора з’явилася інформація, що вами зацікавлена "Валенсія".
– Я таких речей не коментую. Коли трансферне вікно відкриється, сядемо з президентом клубу, агентом і будемо обговорювати, як жити далі. А поки все це – порожні балачки.
– Ще не довелося жалкувати, що перепідписали з "Динамо" довгостроковий контракт?
– Ніколи не шкодую за тим, що вже зробив. Повторюся, отримую задоволення від життя і від того, що роблю на футбольному полі.
