Але пам'ять про легендарного та геніального тренера і футболіста київського «Динамо» не помре ніколи.
Сьогодні виповнилося 18 років із дня смерті Валерія Васильовича. Щорічно кияни та гості міста згадують видатного наставника, який усього себе присвятив грі мільйонів. Як правило, цього дня біля пам'ятників Лобановському дуже людно. Уранці 13 травня на Байковому кладовищі збираються разом його родичі та друзі, футболісти «Динамо» різних поколінь, колеги та однодумці, учні, шанувальники таланту видатного Метра і прості вболівальники.
Так само збираються люди, аби вшанувати пам'ять Лобановського, і біля колонади стадіону, названого на його честь, біля знаменитого пам'ятника, відкритого у 2003-му році й перенесеного на нове місце – на площу перед колонадою стадіону – у 2013-му.
Це місце давно стало об'єктом для паломництва футбольних уболівальників не тільки з усієї України, а і з інших країн. Мабуть, не було і дня, коли б до пам'ятника не прийшов хоч один любитель футболу, не згадав великого тренера. Але 13 травня – особливий день, цього дня підніжжя монумента традиційно з самого ранку встелене красивими травневими квітами, а також вінками – символом данини пам'яті і скорботи про людину, яка до останніх днів життя присвячувала себе улюбленій справі і приносила радість та гордість мільйонам.
Сьогодні від самого ранку біля пам'ятника, як завжди, багато квітів. Однак немає великого скупчення людей, які згадують Валерія Васильовича. У зв'язку з пандемією COVID-19, яка вплинула на багато аспектів суспільного і футбольного життя, і чинним у Києві карантином, клуб змушений був відмовитися від проведення традиційного мітингу пам'яті Валерія Лобановського у звичному форматі, щоб уникнути масового скупчення людей і не наражати їх на ризик зараження. Люди підходять до пам'ятника біля стадіону і пам'ятника на Байковому кладовищі протягом дня. Це і ті, хто знав Метра особисто, і ті, хто захоплювався успіхами «Динамо» на трибунах стадіону або перед екранами телевізорів.
Серед тих, хто, не змінюючи традиції, завжди в цей день покладають квіти до монумента, звісно, крім рідних і близьких, – його учні, а також ті, хто працювали з ним пліч-о-пліч, бачили зсередини процес створення команди, якою захоплювалася вся країна.
