Усі три його появи на тренерському містку команди призводили до збору великого врожаю нагород і трофеїв. Так було й за радянської епохи, і в період незалежності України.
20 років тому стався третій прихід уславненого фахівця. За лічені місяці він зумів перетворити скромний колектив, який у єврокубках безнадійно програвав австрійському «Рапіду» та швейцарському «Ксамаксу», на кривдника «Барселони», «Реала» та півфіналіста Ліги чемпіонів. Команду кінця 90-х років минулого століття небезпідставно називають однією з найкращих в історії «Динамо».
Головним ініціатором повернення Лобановського до Києва став тодішній президент клубу Григорій Суркіс. А перші кроки щодо реалізації задуму були зроблені майже за два роки до підписання тренером контракту…
«Познайомився із Суркісом я в 1994 році, коли приїжджав із Близького Сходу до Києва у відпустку, – згадував Валерій Васильович. – Зустрілись у клубі на стадіоні «Динамо». Окрім президента, були присутні й засновники клубу. Мені запропонували очолити команду. Але тоді я не був готовий до цього рішення. Перед тим, як братися за справу, я мав отримати достатню кількість інформації».
Додамо, що ситуація ускладнювалася тим фактом, що Лобановський був пов’язаний угодою з Федерацією футболу Кувейту й завершувалася вона тільки наприкінці 1996 року. Між іншим, Григорій Суркіс, коли в перші дні 1995-го представляв нового тренера команди Володимира Онищенка, не приховував, що серед семи кандидатів фігурував і Лобановський, але перемовини з ним завершилися без позитивного результату. «Можливо, він прорахував на кілька ходів уперед, чекаючи на те, що клуб дозріє до того, аби ставити максимальні завдання», – казав пізніше Григорій Суркіс.
11 травня Лобановський прибув до Києва в чергову відпустку. Інформація про те, чи погодиться він на пропозицію президента «Динамо», мала з’явитися у двадцятих числах місяця. Але й цього разу до конкретики не дійшло. Тренер лише побував на кількох матчах, із ложі спостерігаючи за діями свого підопічного, півзахисника Насера Аль-Саухі – першого іноземця команди з-за меж колишнього СРСР. Динамівці, врешті, відсвяткували своє третє чемпіонство, а тренер і футболіст повернулися до Кувейту. Лобановський залишився з Григорієм Суркісом, як кажуть, на зв’язку…
Принципову згоду очолити «Динамо» Валерій Лобановський дав 8 жовтня 1996 року. Як розповідав сам тренер, на зустрічі з Григорієм та Ігорем Суркісами були обговорені певні вимоги й побажання: зробити так, щоб команда заграла краще. Мова йшла не про результат, а про створення конкурентоздатного колективу, який міг би на рівних змагатися з європейськими клубами. Але час для цього процесу не встановлювали. Визначили, що наставник фактично приступає до роботи з середини листопада, офіційно – з 1 січня 1997 року. Перед тим за проханням Лобановського в штабі з’явився його перший помічник Анатолій Пузач.
11 жовтня відбулася прес-конференція за участю Григорія Суркіса та Валерія Лобановського. Зал на стадіоні «Динамо» був забитий журналістами вщерть. Першим узяв слово президент київського клубу. «Не буду приховувати, пошук тренера ми почали після того, як 11 грудня 1994 року програли «Баварії» в Лізі чемпіонів і Йожеф Сабо поклав на стіл заяву про відставку. Відтоді ми постійно контактували з Валерієм Васильовичем, але, на жаль, його контракт не давав можливості домовитися раніше. Тепер ніяких перешкод немає», – підкреслив Суркіс.
А Лобановський додав: «Я стільки років грав та працював у Києві, що в мене таке враження, наче нікуди не йшов. Вдячний керівництву клубу за запрошення. Розумію: усі бажають якісних змін. І я хочу. Однак давайте будемо реалістами – для цього потрібен час»
20 листопада, за три дні після закінчення першого кола чемпіонату України-1996/1997, Лобановського представили команді. Окрім Анатолія Пузача, до штабу увійшли Валерій Зуєв, Анатолій Дем’яненко та Михайло Михайлов.
Після загальних зборів Лобановський провів бесіди з кожним із гравців. Усі вони отримали індивідуальні завдання на час відпустки, яка закінчувалася 16 грудня. Усього в розпорядженні тренера, враховуючи футболістів другого складу, було півсотні виконавців. При цьому для підготовки до другої половини сезону потрібно було відібрати не більше 30. Інформацією про кадровий ресурс команди Лобановський володів ще до призначення. Крім того, поцікавився думками щодо конкретних гравців у Йожефа Сабо та Миколи Павлова.
У січні «Динамо» побувало на зборах у німецькому Руйті, де на представницькому турнірі з міні-футболу за участю чотирьох клубів бундесліги посіло друге місце. А після того кияни вирушили до Москви на Кубок Співдружності, де у відмінному стилі здолали всіх суперників, завершивши виступ перемогою над московським «Спартаком» – 3:2. Команду з кубком урочисто зустрічали в аеропорту «Бориспіль».
Так починалася третя «епоха Лобановського». За цей час п’ять разів «Динамо» ставало чемпіоном, тричі здобувало Кубок України і тричі виходило в єврокубкову весну…
Хіт-парад. Топ-5
Найкращі матчі «Динамо» Лобановського за часів незалежності
«Динамо» – «Барселона» – 3:0
ЛЧ (група). 22.10.1997. Голи: Ребров (6), Максимов (32), Калитвинцев (65).
«Барселона» – «Динамо» – 0:4
ЛЧ (група). 05.11.1997. Голи: Шевченко (9, 32, 44, з пенальті), Ребров (79).
«Динамо» – «Арсенал» – 3:1
ЛЧ (група). 04.11.1998. Голи: Ребров (27, з пенальті), Головко (62), Шевченко (72) – Х’юз (83).
«Ланс» – «Динамо» – 1:3
ЛЧ (група). 09.12.1998. Голи: Шміцер (78) – Каладзе (60), Ващук (75), Шевченко (85).
«Динамо» – «Реал» – 2:0
ЛЧ (1/4). Голи: Шевченко (63, 80).
Сергій Пількевич
Матеріал клубного журналу «Динамо Київ», №6 (89)
Copyright © FC Dynamo Kyiv
