У різний час він кілька разів їздив на збори з першою командою й навіть дебютував в основному складі в кубковому матчі проти «Сталі» в листопаді 2008-го року. Ми вирішили дізнатися у Франка, який мешкає не один рік у нашій країні, чи відчуває він на собі проблему расизму, й чи актуальна вона для «Динамо» та України загалом:
- За всю Україну я сказати не можу. Тенденція сучасного футболу така, що в багатьох командах грають усе більше й більше іноземців, в тому числі й темношкірих. Тому межа між людьми різних рас поступово зникає, до легіонерів ставлення все лояльніше. Але все ж, гадаю, буде правильніше, якщо я буду говорити лише про «Динамо», оскільки я граю в цій команді й тут ситуацію знаю краще. Якщо чесно, я більше зосереджую й акцентую увагу на футболі, а не інших неспортивних моментах. Я не відчуваю, щоб у «Динамо-2» був расизм, ані щодо мене, ані щодо інших футболістів. До всіх ставлення в колективі абсолютно однакове. Атмосфера в нас нормальна, наприклад, мене все влаштовує. Бути расистом чи ні, вважаю, залежить від характеру людини, його сутності, а не від роду діяльності.
- У «Динамо-2» троє іноземців: ви, Суарес та Ісраїлов. Із ваших слів можна зробити висновок, що ви не відчуваєте до себе особливого ставлення з боку колективу?
- Цілком правильно. До нас ставляться так само, як і до всіх інших хлопців. Як справи в першій команді? Не можу відповісти, оскільки зараз працюю не з ними. Коли кілька років тому їздив на збір з основою, також нічого негожого не помітив. Не відчував, що іноземці в чомусь обмежені, все було гаразд. Не було такого, що зі мною хтось не спілкувався або не хотів товаришувати через те, що я з Африки. Та й тренери звертають увагу лише на твої професійні футбольні якості, характер, поведінку, а не на колір шкіри. Хто краще тренується, працює, показує свої сильні якості, той і грає, і неважливо, легіонер він чи українець. Завжди, якщо команда об'єднана однією метою, згуртована, проблеми расизму в ній не існують.
- Вам доводиться грати в різних містах України. Чи доводиться чути на свою адресу расистські вигуки вболівальників із трибун?
- Уболівальники – це вболівальники, вони однакові в усьому світі. Не лише в Україні, але й у Європі від них можна почути все, що завгодно, причому не лише на адресу легіонерів, а й своїх футболістів. Але це таке, ми вже звикли не звертати уваги. Інтелігентна людина ніколи не дозволить собі нічого подібного, а кожному хаму рота не закриєш.
- Ви в «Динамо» вже п'ять років. Чому не вдалося розкритися в першій команді? Що стало основною причиною?
- Конкретно відповісти на це питання важко. Гадаю, коли був мій час, і тренери давали мені шанс, я мав грати, але в цей момент отримав серйозну травму. Після цього тривалий час відновлювався. У тому, що так сталося, ніхто не винен, це життя, просто не пощастило. Загалом, півтора року я взагалі не грав.
- До кінця вашого п'ятирічного контракту залишилося кілька місяців. Зараз ви граєте за «Динамо-2», яке бореться за збереження місця в 1-й лізі. Який настрій на те, щоб максимально допомогти команді?
- Так, наша команда, справді, в непростій ситуації. Але я завжди намагаюся, роблю все, що від мене потрібно, все, що говорить тренер. І граю на межі своїх можливостей. Не можу сказати, що від цього в нас хороші результати, але ми будемо продовжувати боротися до кінця за турнірні очки та за команду. Гадаю, якщо нам вдасться здобути хоча б кілька перемог, все буде гаразд.
www.fcdynamo.kiev.ua
* Фото В.Раснера
