Відверта розмова про велику війну з голкіпером «Динамо» та національної збірної України Георгієм Бущаном.
- Багато хто з твоїх знайомих зараз захищає Україну?
- Звичайно, кожен із нас має родичів і друзів, які вирушили захищати нашу країну. Переді мною теж стояв такий вибір і були двоякі почуття. Але я розумію, що на футбольному полі можу принести більше користі, ніж на полі бою. Ми з хлопцями за лінією фронту вкладаємо все, що можемо, у допомогу українським військовим.
- Динамівці не афішують своєї допомоги Збройним Силам України. Розкажи, як команда допомагає армії?
- Ми від початку домовилися не афішувати свою допомогу. Можна багато говорити, фарбувати собі щоки в синьо-жовті кольори та вдягати патріотичні стрічки, але не зробити нічого. А можна робити добрі справи тихо. Хлопці, яким ми допомагаємо, про це знають. Крім нашого фонду, армії допомагає дуже багато людей – наприклад, Тарас Михалик, з яким я близько дружу. Ми придбали машину для розвідувального батальйону, закупили бронежилети та тепловізори, індивідуальні аптечки та медикаменти. Крім того, працюємо над питанням допомоги дітям, які постраждали від російської агресії. Адже діти – це наше майбутнє.
- Днями «Динамо» відвідало поранених військових у шпиталі. Після відвідування лікарні всі емоції та думки залишилися з цими хлопцями...
– Це страшна ситуація. Вся наша країна в особі цих військових бореться не за якогось політика, ми виборюємо свою землю. На нашу землю прийшли вороги. Мені дуже шкода цих постраждалих хлопців. Я був і у київському шпиталі, але ще до повномасштабної війни. Без сліз на це дивитись неможливо, а емоції важко описати словами. Люди, які пішли воювати за нашу країну, викликають у мене величезну гордість та повагу. Це наші супергерої.
- Як в умовах війни, яка йде на більшій частині України, ти налаштовуєшся на роботу?
- Якщо чесно, думки у мене зовсім не у робочому режимі. Щодня ти лягаєш спати та прокидаєшся, думаючи про те, що відбувається в інших українських містах. Але я впевнений у наших співвітчизниках, адже нашу країну просто так не зламати. Можна завоювати будь-яку територію, але не Україну і не український народ.
- Команда «Динамо» U19 готується до того, щоб зіграти важливий матч у Юнацькій лізі УЄФА. Хлопці розуміють, що битимуться на футбольному полі не лише за бренд «Динамо», а й за весь народ, за всю Україну?
- Звичайно, я в цьому певен. Хлопцям дали шанс проявити себе та представити Україну на міжнародній арені. Серед мільйонів людей, які в нашій країні лишилися без роботи, без роботи лишилися й спортсмени. Багато наших спортсменів до війни готувалися до різних міжнародних турнірів – Паралімпійських ігор, чемпіонатів світу. Деякі хлопці пішли на фронт, за що вони заслуговують на величезну честь і пошану.
При цьому «за бугром» скаржаться, які вони нещасні, їх виключили з міжнародних змагань. Зрозумійте, ми через вас втратили все! Ви сидите зараз удома та проводите свої «паперові» чемпіонати. А ми знаходимося в умовах війни – хтось у відносно нормальних умовах, а хтось – просто в жахливих. І ми не можемо працювати, не можемо приносити народу України радість спортивних перемог. Коли проходив чемпіонат Європи з футболу, площі в українських містах були переповнені людьми. Своєю грою там ми дарували людям щастя та радість. Сьогодні немає протистоянь між «Динамо», «Шахтарем», «Зорею», «Львовом» та «Чорноморцем». Сьогодні ми всі разом. Це стосується й інших видів спорту.
- Багато зірок українського футболу намагалися достукатися до російських футболістів, щоб вони озвучили свою позицію. Чи розмовляв ти з кимось із російських спортсменів?
- Це не має сенсу. Я на сто відсотків знаю, що їм заборонено говорити на цю тему. Пишаюся тим, що я українець, адже можу сказати та зробити все, що я хочу. Ми – вільний народ. А росіяни – загнані люди. Вони не мають свободи слова, вони навіть не можуть мислити інакше. Це єдине, за що мені їх шкода. Не дай Боже комусь пережити те, що українці проживають зараз.
