- Яке питання, пов'язане із «Золотим м'ячем», вам ставлять найчастіше?
- «Де його зберігаєте?»
- І де ж?
- Спочатку зберігав в одному з київських банків.
- А чи правда, що тепер він знаходиться у швейцарському?
- Ні, в українському! Навіщо мені іноземний банк? Як кажуть у відомій рекламі: «Підтримаємо вітчизняного виробника!» (Сміється).
- За яких обставин вам стало відомо про перемогу?
- Мені повідомили десь за місяць до оприлюднення підсумків. Проводив відпустку в Одесі, коли подзвонив Авдій Піналов - людина, яка працювала в «Динамо» та одночасно на France Football. Він сказав: «Вітаю! Ти став володарем «Золотого м'яча»!»
- Хто першим розділив із вами радість?
- Мама. Потім дізналися й інші рідні, друзі. А незабаром до України приїхали люди з французького видання, брали інтерв'ю та фотографували мене на фоні київських пам'яток.
- Вам не здавалося, що все це відбувається уві сні?
- Ні. Протягом усього року була впевненість у своїх силах, і я розумів, що можу претендувати на якийсь високий титул. Реально оцінював власні можливості: вважаю, що добре зіграв за збірну СРСР на чемпіонаті світу в Мексиці, а до цього разом із «Динамо» виграв Кубок Кубків. До того ж, у 1986-му я забивав багато м'ячів.
- Чи пам'ятаєте, з ким тоді конкурували - і кого в підсумку випередили за кількістю набраних очок?
- Звичайно. Англійця Гарі Лінекера, який став із шістьма голами найкращим бомбардиром світової першості, та іспанця Еміліо Бутрагеньйо, який забив там, як і я, чотири м'ячі.
- Що сказав вам після цієї перемоги Валерій Лобановський?
- Він обняв мене по-батьківськи та привітав. Сказав: «Ти по праву заслужив на визнання. Цей рік був твоїм».
- Як сприйняли ваш успіх партнери по «Динамо»?
- Нормально. Хлопці привітали, пораділи за мене. Був вдячний партнерам і я: без команди ані мені, ані Олегу Блохіну, ані згодом Андрію Шевченку завоювати європейське визнання було б не до снаги. Все вдалося завдяки колективу, й лише йому!
- Чорної заздрості збоку одноклубників не було?
- Ні. Всі розуміли, що «Золотий м'яч» просто так не вручають. Значить, заслужив.
- Олег Блохін, який отримав приз одинадцятьма роками раніше, не ображався на France Football, що його «м'яч» виявився меншим за розміром, ніж ваш?
- Дійсно, коли він став найкращим у Європі, давали маленькі «м'ячі», тож, напевно, привід для невдоволення з його боку був. (Посміхається). Але навіть через те, що ось уже понад тридцять років «Золотий м'яч» виглядає інакше, ніж у Блохіна та Льва Яшина, приз від цього менш цінним не став.
- Довго чекали на свій трофей?
- Його мені вручили в березні 1987-го на Республіканському стадіоні перед матчем Кубка чемпіонів з турецьким «Бешикташем». Глядачів зібралося сто тисяч, усе було здорово, красиво. Ми виграли 2:0, а я після результативних ударів Блохіна та Євтушенка не забив пенальті, поціливши м'ячем у поперечину. Перехвилювався, напевно.
- За звання найкращого футболіста Європи перед командою «виставлялися»?
- Аякже! Відсвяткували скромно, акуратно, випивши по чарці. Адже часу для цього через наш насичений графік особливо й не було - постійні тренування, матчі. Потрібно було працювати.
- Доводилося чути, ніби на додачу до «Золотого м'яча» ви отримали конверт із кругленькою сумою. Це правда?
- Ні, ця інформація достовірна не більше, ніж звістка про передачу мого «Золотого м'яча» Дієго Марадоні.
- У «спортивній газеті» 1987 року з'явилася стаття, ніби спад у грі «Динамо» пов'язаний із тим самим конвертом. Пригадуєте?
- Пам'ятаю, як же! Писали, що я не поділився з командою - й начебто через це виникли проблеми у грі. Нісенітниця все це! Ми тоді з хлопцями лише посміялися. «Золотий м'яч» - сам по собі цінний приз. Які ще можуть бути до нього конверти!
- А супровідні документи до призу додавалися? Скажімо, сертифікат із зазначенням вашого імені.
- Ні. Нічого такого не було.
- Скільки важить м'яч?
- Шістнадцять кілограмів.
- Застрахувати приз вам не пропонували?
- Ні.
- А колекціонери з проханням продати «Золотий м'яч» не зверталися?
- Бувало. Але ця тема навіть не обговорюється. Ні за які гроші! Мій приз - річ для мене безцінна, вона залишиться дітям. Або буде служити для історії, зайнявши гідне місце в солідному музеї.
- Не рахували кількість країн, в яких побували зі своїм трофеєм?
- Важко порахувати. Де я тільки із «Золотим м'ячем» не був! Об'їздив Європу, бував і в Азії. Переважно - в колишніх радянських республіках. Скрізь, де мені доводилося гостювати, вболівальники та юні футболісти дуже раділи можливості побачити цей приз на власні очі. А що може бути дорожчим за позитивні емоції?
Діткам, закоханим у футбол, постійно кажу: потрібно неодмінно торкнутися м'яча, він фартовий. Необхідно залучати підростаюче покоління до спорту, популяризувати футбол. Від цього багато чого залежить.
- На митниці «Золотий м'яч» декларуєте?
- Ні. У цьому немає потреби.
- Під час авіаперельотів вам дозволяють брати м'яч із собою до салону літака - або доводиться здавати його в багаж?
- У багаж його ніколи не здаю. Приз завжди зі мною.
- Свого часу «Золотий м'яч» знаходився в мерії Одеси. Не хвилювалися за його збереження?
- Я анітрохи не хвилювався, адже в будівлі була серйозна охорона.
- Чи є в Україні області, де ваш приз ще не встиг побувати?
- Звичайно. Але в більшості регіонів країни «Золотий м'яч» усе ж був - під час різних турнірів, пам'ятних або виставкових матчів.
- Фотосесії із «Золотим м'ячем» часто влаштовуєте?
- Коли люди просять, іду їм назустріч. Для мого призу фотосесії не рідкість. З ним може сфотографуватися кожен охочий. Зате скільки потім у людей гарного настрою, радості та посмішок! Ось що головне.
- Чия ідея створити для музею «Чорноморця» копію трофея?
- Самого клубу.
- Скільки взагалі у «Золотого м'яча» копій?
- Одна. Саме та, що зберігається в музеї «Чорноморця».
- Історичний номер тижневика France Football із підсумками референдуму у вас зберігся?
- Зрозуміло. На обкладинці я з'являюся з великого м'яча, що розкрився, вискакуючи зі шкури білого ведмедя. До речі, мені й фотографію таку привезли, й картину. Висить у мене вдома.
- Чи траплялися курйози, пов'язані із «Золотим м'ячем»?
- На щастя, ні. Адже це не іграшка, а серйозна річ, тому я намагаюся ставитися до неї відповідним чином. Куди б не приїжджав, скрізь «Золотий м'яч» супроводжує спеціальна охорона.
- Як часто витираєте пил з історичного призу?
- Коли виникає необхідність кудись їхати, відразу приводжу його до ладу. До речі, перший чохол, який багато років служив для зберігання «м'яча», вже застарий - відносно нещодавно довелося замінити його на новий. Він красивіший...
