Прийшов час підбиття проміжних підсумків, про які на питання офіційного клубного сайту відповів президент київського «Динамо» Ігор Суркіс.
- Як загалом оціните першу половину сезону?
- Загалом, я люблю оцінювати цілий сезон. Але якщо вже казати про пройдену половину сезону, я вважаю, що вона для нас складалася доволі-таки вдало, успішно. Було виконано величезну роботу і тренерським штабом, і самим футбольним клубом, у тому числі й вами, журналістами. Всі робили свій внесок, працювали на першу команду. Я дуже задоволений, що Сергію Станіславовичу вдалося вибудувати вертикаль від дитячої футбольної школи до першої команди. Я завжди казав та буду говорити: якщо за нашу команду не будуть більшою мірою (а без легіонерів ми не обійдемося) грати наші хлопці-українці, то нас нічого не чекає в перспективі, розуміючи, що ця команда значить для вболівальників, загалом для країни. Так, ми можемо на якийсь певний період обмежитися хорошими легіонерами, але кістяк мають складати молоді українські хлопці, такі як Ярмоленко, якого ми свого часу забрали з Чернігова, як Гармаш, на якого ми свого часу звернули увагу.
Але ми не маємо тільки й робити, що шукати талановитих хлопців по всій Україні. Так, це добре, що працює селекція. Але ми маємо самі навчитися виховувати своїх хлопців, вибудувати в ДЮФШ таку філософію, таку стратегію, щоб перспективні гравці (а мені кажуть, що в нас їх десятки) потім не зникали. Ось це на сьогоднішній день основне завдання та філософія клубу – український тренер та українська команда. Звичайно, із сильними легіонерами. Але прерогатива має бути віддана українським хлопцям. Ось це моя мрія – створити таку команду.
- Знаменитий голландський футболіст та тренер Йохан Кройфф свого часу зробив висновок, що хорошим тренером може стати лише той фахівець, який уміє робити роботу над помилками. За тим, як працює Сергій Ребрв, можна зробити висновок, що робота над помилками проводиться постійно?
- Ми всі говоримо, що Сергій Станіславович – молодий тренер. Але 40 років – це вже не такий молодий. Валерій Лобановський уже вигравав титули в ці роки. Сергій Станіславович працює не лише над помилками команди, він працює й над своїми помилками. Це видно неозброєним оком. Він аналізує все, й якщо він бачить, що в попередній грі було припущено помилку, він намагається хоча би нівелювати її вже в наступній грі. І це викликає певну повагу. Це важка праця. Для цього потрібно визнати, що ти припустився помилки, й наступного разу спробувати її виправити. Але в київському «Динамо» працювали й уперті люди, які від гри до гри робили помилки, але не намагалися їх виправити. Мені здається, найголовніше, що Сергію Станіславовичу вдалося правильно поставити тренувальний процес, який повинен бути в такій команді, як київське «Динамо», зайняти футболістів не так, що вони потренувалися вранці – й вільні, а щоб у них кожен день упродовж ігрового циклу було розписано. Адже вони перебувають на роботі й отримують за це заробітну плату.
Також важливо, що Сергію Станіславовичу вдалося створити хороший мікроклімат усередині колективу. «Один за всіх, і всі за одного» – це девіз нашої молодості, але він і зараз актуальний. Якщо є команда, є колектив однодумців, і футболісти, які дуже важко працюють, вірять у свого головного тренера, то, я запевняю вас, результат не змусить на себе довго чекати.
- Навіть після невдач в іграх із «Олімпіком», «Ольборгом» не було жодної істерики, трагедії ніхто не робив, команда рухалася вперед та розвивалася...
- У футболі взагалі ні з чого не можна робити трагедії. Якщо матч завершено, то це вже історія. Потрібно продовжувати працювати далі й вірити в той напрямок, який тобі запропоновано. Якщо футболісти вірять у той напрям, який запропонував Ребров, і вони самі за своїм станом відчувають, що вони додають й у фізичних кондиціях, й в ігрових, то, звичайно, вони вірять у те, що пропонує тренер, та будуть це чітко виконувати. Важливим моментом є дисципліна на футбольному полі. Футболісти мають чітко виконувати установку. Але дисципліна – це вже чинник того, що я назвав раніше – мікроклімату, де один за всіх, і всі за одного. Тоді всі будуть працювати на футбольному полі. Я вважаю, що у нас дуже сильні легіонери, таких у нас не було протягом цілого десятиліття. Всі хлопці перейнялися духом та хочуть щось виграти – й легіонери, й українці. Так, склад сьогодні можна назвати українським, але легіонери, ті ж Ленс, Беланда, Мбокані, Мігель, Драгович, чудово доповнюють команду й також хочуть досягати з командою перемог. Звичайно, не завжди вдається лише вигравати, але не потрібно робити жодної паніки, потрібно продовжувати працювати, й результат не змусить на себе довго чекати.
- Довгоочікувану перемогу над «Шахтарем» у першому колі складно переоцінити й з емоційної, й із турнірної точки зору...
- Я би не робив акцент на перемозі над донецьким «Шахтарем». Ми виграли в одній конкретній грі, в цей день, цю годину, цю хвилину. Донецький «Шахтар» – дуже сильна, амбітна команда, яка може переграти будь-якого суперника й у чемпіонаті України, й у Європі. Але на той момент ми були сильнішими. Ми використовували свої козирі, виявилися на один м'яч сильніші, ніж донецький «Шахтар». Але це не значить, що ми виграли, як кажуть, війну, ми виграли поки лише бій. На нас чекає дуже важка кінцівка чемпіонату. У «Шахтарі» зібрані досвідчені бійці, вони знають, як виграються чемпіонати. Звичайно, буде непроста боротьба. Якщо ми витримаємо цю напругу й будемо показувати ту якість гри, яку ми показували восени, звичайно, ще й трошки додамо, то я думаю, що ми по праву в цьому сезоні можемо претендувати на золоті медалі.
- Хто з гравців вас приємно здивував у першій половині сезону?
- Не хочу нікого образити, але я вам скажу відверто – перш за все, мене здивував Сергій Рибалка. Здивував своїм ставленням. Також мене здивував Артем Кравець, в якого я завжди безмежно вірив та всіляко робив усе таким чином, щоб він залишався в команді. Тому що я не міг собі уявити навіть на хвилину, що людина, яка так засяяла три-чотири роки тому, раптом усе втратила. Такого не буває, я сам колись грав у футбол, можливо, не на такому професійному рівні, але я розумів, що можуть бути кращі кондиції, а можуть бути й гірші. Можливо, у нього була якась психологічна травма. Йому потрібно було самому повірити в себе. Я чекав на цей момент, і я дуже вдячний долі за те, що в мене, наголошу, вистачило терпіння, й Артем повернувся. Я впевнений, що у нього ще буде дуже багато яскравих матчів, в яких він буде дарувати радість нам, уболівальникам, і ми будемо отримувати від гри задоволення.
- Хотілося би також оцінити внесок нинішніх ветеранів «Динамо» – Шовковського, Гусєва...
- Я би не вважав гравців ветеранами лише за віковим принципом. У Шовковського, таке враження, прийшла друга молодість. Гусєв – також дуже важливий гравець у нашій команді. Він такий хлопець, який своїм ставленням, своїм професіоналізмом здатний зарядити більш молоде покоління.
Ярмоленко вже теж можна вважати старожилом у команді. Він молодий, але він показує хлопцям, з якими він товаришує, тим же Сидорчуку, Макаренку, Безусу, що хорошою роботою можна досягати хороших результатів. Мене вразило ставлення Ярмоленка до продовження свого контракту. Я вже неодноразово про це казав, але хочу ще раз це відзначити. Це патріотизм стосовно до клубу. Вболівальники мають любити його за те, що для людини головне – не гроші. Якщо б він не продовжував контракт, то через місяць уже міг би підписати його з будь-яким іншим клубом та перейти туди влітку. Але він сам прийшов до мене та сказав: «Щоб прибрати зайві розмови, давайте продовжимо контракт на той термін, який ви будете вважати за потрібне». Знову ж таки, хочу наголосити, я не захотів пов'язувати його довгостроковим контрактом. У нас війна на вулиці, можна так сказати. Я йому запропонував продовжити контракт на рік, щоб його не смикали, не спекулювали. А якщо будуть пропозиції від якогось провідного європейського клубу, ми їх розглянемо. Ось так ми з ним домовилися, потиснули один одному руки, й він продовжує працювати на команду.
Це викликає повагу, це приклад для тих хлопців, які якщо думають кудись піти, то мають розуміти, що цього потрібно заслужити великою працею – показати хороший результат, разом із командою щось виграти, й лише тоді на тебе звернуть увагу в Європі, й тоді цивілізовано прийде трансфер і тебе можуть купити. І це Ярмоленко, як нормальний хлопець, як батько, як хороший син своїх батьків, чудово розуміє. Так само, як, сподіваюся, розуміють усі інші хлопці. А люди, які грають заради того, щоб завтра розвернутися та піти за першої же можливості, нашій команді не потрібні. Але я вірю в те, що сьогодні таких людей у нас немає.
- Цього року динамівська сім'я втратила кількох видатних особистостей, які пішли з життя...
- Мабуть, із цього треба було розпочати нашу розмову... Ми втратили Віктора Петровича Серебряникова, ми втратили Андрія Баля, з яким я останнім часом дуже тісно працював та співпрацював, ми втратили мого друга, я його точно можу так назвати, Валіка Белькевича, втратили Андрія Гусіна... З цими хлопцями ми разом, можна сказати, починали з того моменту, як ми прийшли до клубу. Це непоправна втрата, й уболівальники, й ми всі працівники клубу, маємо про них пам'ятати. Якщо ми будемо пам'ятати, то вони будуть поруч із нами, жити в наших серцях. Ви, напевно, знаєте, що у мене в родині була трагедія, пішла з життя мати, загинув чоловік моєї племінниці.
Цей рік дуже важкий, його потрібно пережити. Але, крім усього іншого, тисячі наших співгромадян, які захищають нашу країну, які борються на фронтах, можна сказати, в мирний час, теж залишають цей світ. І це не вкладається в голові. Ми маємо про них пам'ятати, ми, як футбольний клуб «Динамо» Київ, будемо робити все можливе, щоб їхнім сім'ям було легше. Ми не можемо охопити все. Але те, що ми можемо, ми зобов'язані робити, й я вдячний тим людям, які працювали на допомогу нашим захисникам вітчизни. Ми допомагали мирно. Ми купували медичні машини, медикаменти, теплий одяг, ми робили те, що на сьогоднішній день необхідно. Якщо ми будемо говорити лише про футбол, у нас не буде збільшюватися коло вболівальників. А ми маємо розуміти, що «Динамо» (Київ), окрім усього іншого, при своїх можливостях – це ще й організація, яка несе мир та злагоду в суспільство. І я хотів би закликати тих, хто розпочав цю війну, щоб вони заспокоїлися та розуміли, що в усіх сім'ї, діти, всі хочуть жити в мирний, нормальний час.
- 2015 рік – особливий із точки зору дати, оскільки 40 років тому динамівці Києва виграли чемпіонат СРСР, Кубок володарів Кубків, Суперкубок УЄФА, фактично ставши найсильнішим клубом Європи. Чи буде клуб якось відзначати цю дату?
- Ми проведемо певні заходи, тому що ця дата незабутня, з цього моменту «Динамо» Київ почало здобувати свою європейську славу. Звичайно, багатьох із цієї команди вже немає в живих, включаючи головного тренера. Звичайно, ми будемо проводити матчі ветеранів. Нам усім разом потрібно нагадувати історію нашого клубу, доносити її до наших уболівальників та до всіх, хто любить футбол. Звичайно, 40 років – це велика дата, й тим, хто вигравав ці трофеї, напевно, буде приємно, що про них не забувають. Ми часто згадуємо людей, коли їх із нами вже немає. А ми маємо пам'ятати й живих, вони мають відчувати нашу підтримку, відчувати, що вони нам потрібні, адже на їхній славі, на тих традиціях, які вони заклали, ми намагаємося зберегти та примножити велике ім'я клубу.
- Який сьогодні ваш пріоритет – внутрішня першість чи Ліга Європи, враховуючи, що в 2015-му році київське «Динамо» має можливість поборотися за перемогу на всіх фронтах?
- Чемпіонат України – це інструмент для того, щоб грати на найвищому рівні в єврокубках. Звичайно, я маю на увазі виключно Лігу чемпіонів. Якщо ми в останні роки грали в Лізі Європи, значить ми не були готові до Ліги чемпіонів. Вийти до Ліги чемпіонів та в шести матчах групи відчувати сором не хотілося би. Тому я себе заспокоюю думками про те, що краще ми будемо проходити етап становлення в Лізі Європи, підготуємося, щоб потім на рівних грати з грандами європейського футболу. Як мінімум, не гірше, ніж зараз це робить донецький «Шахтар». Але для цього потрібен час, потрібно змужнішати, потрібно створити боєздатну команду. А вивести будь-яким шляхом команду до Ліги чемпіонів, а потім сидіти на стадіоні та червоніти, не хотілося би.
У нас же були славетні перемоги в Лізі чемпіонів, але були й безславні поразки. Хотілося би гідно грати в Лізі чемпіонів. Якщо ми цього року добре підготуємося, будемо вдосконалювати нашу гру та ставати ще сильнішими, то, мені здається, наступної осені, якщо ми станемо чемпіонами або пройдемо кваліфікацію (ми же не можемо зараз загадувати), ми там не будемо хлопчиками для биття. Для цього потрібен досвід. Навіть такий досвідчений тренер, як Луческу, весь час говорить про те, що у нього молоді хлопці, й вони мають набратися досвіду. І ми це чуємо вже протягом багатьох років, хоча керівництвом клубу ставиться завдання рано чи пізно виграти Лігу чемпіонів. Я не буду ставити сьогодні таку задачу. Я навіть не буду ставити завдання виграти Лігу Європи. Ми дуже часто заявляємо, що ми хочемо, а чи спроможна команда з головним тренером виконати подібну задачу, ми до кінця не знаємо. Сьогодні я сиджу в своєму кабінеті, як президент клубу, а коли починається матч, я стаю таким же вболівальником, як і всі інші. Але потім, після матчу, я можу поставити собі питання, чи все я зробив для того, щоб моя команда виграла. Пресі я можу відповісти так, як я вважаю за потрібне, але ти завжди маєш бути чесним перед самим собою.
Якщо ми будемо готові грати на найпрестижнішому рівні, то вболівальники це побачать та будуть нам аплодувати. Таке було на моїх очах, це була команда, яку створив мій брат, коли він прийшов. У мене в пам'яті «Динамо» зразка 1999 року, коли команда була на найвищому рівні за того низького рівня життя, який був у країні. Але ця команда збирала стотисячники й, я вважаю, зобов'язана була грати у фіналі Ліги чемпіонів. І лише збіг якихось обставин завадив, щось не склалося. Але така команда була створена. Ось і в мене мрія – створити таку команду, якою би наші вболівальники пишалися, й яка не просто брала би участь у Лізі чемпіонів. Головне, щоб команда грала й цій команді аплодували на стадіонах. А якщо це буде, тоді ми будемо поступово ставити цілі.
Ось ми граємо в Лізі Європи, дасть Бог, пройдемо «Генгам», тоді будемо ставити завдання залежно від жеребкування. Можливо, так поетапно ми всі прийдемо до тієї мети, над якою ми працюємо – виграти європейський кубок. Ми же не працюємо лише для того, щоб виграти один матч, один програти. Звичайно, мета клубу – виграти щось істотне. Сьогодні стоїть завдання виграти золоті медалі чемпіонату, Кубок країни та якомога далі пройти в Лізі Європи. А вже залежно від того, як ми будемо проходити по турнірній дистанції в Лізі Європи, ми будемо ставити подальші завдання.
- Чи є у команди ресурс, щоб боротися на всіх трьох фронтах у весняній частині сезону?
- Коли була гра з «Металургом» після важкого виїзду до Полтави, я зайшов після матчу до роздягальні. І за останні роки в мене вперше склалося враження, що якщо б хлопцям потрібно було зараз просто переодягнути футболки та грати ще 90 хвилин, вони би з величезним задоволенням погодилися. Через одну просту причину: вони почали отримувати задоволення від того, що вони роблять. А це дуже важливо. Коли ти граєш у футбол та отримуєш ще й задоволення, й у тебе все складається якнайкраще – це дуже важливо.
Copyright © 2014 FC Dynamo Kyiv
* фото В.Раснер
