Сьогодні ми згадуємо найцікавіші цитати динамівця.
- М'яч був у дитинстві улюбленою іграшкою. Одного разу я взяв молоток та вдарив по ньому. Рикошетом дало в лоб, розбив у кров... Батьки думали, що до м'яча більше не підійду. Але ні, жодних страхів та комплексів не виникло;
- Я починав у нападі. Навіть прізвисько отримав – «Блохін». Партнерам потрібно закинути м'яча вперед, а завдяки швидкості я тікав від захисників. Забивав, але задоволення не отримував. Здавалося, що все роблять партнери, а я тільки стою й чекаю моменту. Не радували навіть голи. А починаючи з дев'ятого класу вже грав у середині поля;
- У Лобановського новачкам жодних послаблень не було, відразу потрібно включатися в роботу. Відпрацювання пресингу, стрибки, біг... Ніколи раніше так важко не було;
- Якось незабаром після переходу до «Динамо» прийшов до Лобановського: «Валерію Васильовичу, відпустіть мене. До основного складу все одно пробитися не зможу». Він на мене подивився здивовано: «Ти що, відразу за «основу» хотів грати? Ні? Тоді працюй, старайся й усе буде гаразд»;
- За тестом Купера у мене були найкращі показники – і в «дублі», і потім в «основі». Але ніколи не любив його;
- Я кілька років поспіль відіграв без замін. Хтось «хімічив», а я викладався по максимуму, не міг по-іншому, не вмів. Але якби не вичавлювали, ми би не стали, ким стали. Такий тоді був футбол;
- Зі «Спартаком» завжди була битва, але ми не перетинали межу. З повагою ставилися один до одного, разом грали у збірній, спілкувалися. Могли зіграти жорстко, але без невиправданої грубості. Хоча матчі зі «Спартаком» – це завжди оголений нерв. Між тренерами, Бєсковим та Лобановським, існували непрості відносини, і ми це добре знали;
- Грав за збірну проти Марадони й дивувався – маленький, товстенький, а техніка та швидкість божевільні. І м'яч – як на мотузочці. Але Мессі вже перевершив і Марадону, і Пеле;
- Те, що в «Динамо» був тотальний контроль за гравцями, вважаю, цілком виправданим. У нас інша ментальність, ніж у Європі, нас потрібно міцно тримати в руках. Трохи відпустиш – потім не збереш. Не випадково багато гравців ыз пострадянського простору так і не розкрилися за кордоном. До свободи треба бути готовим;
- Іноді після матчів збірної або «Динамо» в газетах писали, що я зіграв добре. Люди під час зустрічей тиснули руку, дякували. А я не розумів: начебто нічого особливого не зробив, рідко був задоволений своєю грою. Але завжди із задоволенням йшов на контакт, давав автографи;
- Лобановський, відпускаючи мене до Іспанії в «Еспаньйол», наголосив: «У будь-якому випадку після тримісячної оренди повертаєшся до Києва, тоді й будемо вирішувати питання з твоїм майбутнім. Якщо не повернешся, нарікай на себе...»;
- Після індивідуального тренування 31 грудня 1990 року на стадіоні «Динамо» я прийняв душ та з мокрою головою близько півгодини ловив таксі. Вдома з сім'єю трохи посиділи, зустріли Новий рік, а вночі мені стало погано. Паралізувало ліву частину тіла – не міг поворухнути ані рукою, ані ногою;
- Татуювання на лівому плечі – напис на угорській мові «Господь є моя сила, віра та джерело моєї любові». Абсолютно усвідомлений крок. У моїй релігії я знаходжу відповіді на всі важливі питання життя;
- Технологію приготування вина знав лише тато. Він після себе залишив чудовий виноградник та понад тисячу літрів вина. Коли тата не стало, бочки з вином роздав сусідам. А виноград збирають жителі села;
- Останнім часом захопився творами Канта. Зараз, наприклад, читаю «Філософія світобудови». Напевно, вік такий, вимагає осмислення прожитого.
