Кубок володарів Кубків європейських країн 1975 року виграла команда «Динамо» (Київ) з СРСР. Немає вже турніру на Кубок Кубків, немає країни під назвою СРСР. Назавжди вщухли гарячі суперечки, старіють та йдуть із життя свідки й творці тієї перемоги. І тим ціннішою стає присутність серед нас людей, які зробили Кубок Кубків та Суперкубок 1975 року реальністю. Олег Базилевич, який очолював тоді «Динамо» разом із Валерієм Лобановським, - один із них.
- Олеже Петровичу, чи ставилося перед «Динамо» завдання перемогти в розіграші Кубка володарів Кубків?
- Як такого чіткого завдання завоювати трофей не було. Просто 1975-й став логічним продовженням року 1974-го. Тоді результатом нового змісту тренувального процесу стали впевнені перемоги в іграх внутрішнього календаря. Ми стали чемпіонами СРСР та виграли Кубок. Відкрито заявляти, що ми збираємося обіграти всіх суперників та взяти Кубок Кубків, у той час було б нескромно. Всі сподівалися зіграти якомога успішніше, але, впевнений, в душі кожен бажав перемоги у фінальному матчі.
- Радянська преса вважала «Динамо» фаворитом перед стартом турніру?
- У ті часи не було такої кількості видань, як сьогодні, не було можливості читати безліч буквально протилежних один одному думок журналістів. Тоді не було прийнято давати прогнози, газети більше займалися роботою з оперативною інформацією, тому читати про те, що ми фаворити або аутсайдери, не доводилося. Більшість видань просто констатували факти та обстановку навколо матчів особливо не нагнітали.
- Коли особисто ви відчули, що динамівцям до снаги перемогти в турнірі?
- У тренера не може бути стовідсоткової впевненості. Футбол - це гра, і тут усе може статися. У хід гри можуть втрутитися не цілком об'єктивні обставини, й навіть якщо ти сильніший за суперника, то далеко не завжди перемагаєш. Хоча я переконався, що ми можемо досягти багато чого після виїзної перемоги над «Айнтрахтом». «Динамо» в гостях мало перевагу в матчі з однією з провідних команд бундесліги. Це багато про що свідчило, хлопці самі повірили у свої сили після того виграшу. По ходу матчу ми програвали двічі, але наприкінці поєдинку голи Блохіна та Мунтяна принесли нам таку важливу перемогу.
- Хто із суперників вас тоді найбільше вразив?
- Кожен суперник був хороший по-своєму. Дуже добре виглядав нідерландський ПСВ з Ейндховена, яскравий представник тотального футболу, який набирав тоді силу. У нас був важкий матч із ними на виїзді. Ми програли 1:2, і це після домашньої перемоги 3:0! Та й, загалом, відверто прохідних опонентів не було. Той же «Бурсаспор» добре попсував нам нервів на своєму полі, важко було з німцями. Десь ми зіграли краще, десь гірше, але в більшості матчів демонстрували футбол високого рівня та досягли позитивного результату.
- А який матч найбільше запам’ятався?
- Напевно, у Франкфурт-на-Майні, де ми виграли 3:2. Місцевий «Айнтрахт» виглядав у той час дуже солідно, у складі господарів виступали відомі гравці, в тому числі й зі збірної ФРН, але наші хлопці показали дуже якісний футбол. Для тренера важливий результат, але не менш важливий рівень підготовки, який демонструють його підопічні. Для нас із Валерієм Лобановським було подвійно приємно, що за хорошої гри динамівці здобули перемогу, тобто досягли необхідного результату. Цей же поєдинок запам'ятався і з емоційної точки зору - багато голів, красивий футбол, драматична розв'язка наприкінці зустрічі на нашу користь...
- Те, що у фіналі динамівцям протистояла команда зі Східної Європи, було плюсом чи мінусом?
- Скоріше, плюсом. Так, нас багато хто вважав фаворитом, і це певною мірою тиснуло на хлопців, але все ж таки «Ференцварош» за своїм рівнем поступався тим же німцям та голландцям. Не можу сказати, що перемога далася нам легко, але було не так напружено та важко, як в Ейндховені та Франкфурт-на-Майні. «Динамо» було вище за класом, і ми переконливо це довели. Після фіналу було багато емоцій. Це було справжнє спортивне задоволення від виконаної роботи. Ми усвідомлювали, що багато працювали та заслужили на той успіх. У Києві на нас чекала приємна зустріч із уболівальниками, доволі скромні урочистості та... продовження роботи. Попереду було багато відповідальних матчів, у тому числі й збірної СРСР, тому розслаблятися нема коли було.
- Ви усвідомлювали, що в той момент вписали ім'я київського «Динамо» до історії європейського футболу?
- Навряд чи хтось тоді замислювався про це. Ми просто на «відмінно» виконали певний відрізок нашої роботи. На той момент ніхто не вважав себе тріумфатором або героєм, і хлопці сприйняли перемогу у фіналі доволі скромно. Це зараз в Європі й у нас прийнято піарити будь-який успіх команди, будь-яку перемогу. Можливо, з роками прийшло відчуття того, що в 1975 році ми створили історію, але точно не в той час. Емоцій вистачало, але вони швидко минули.
- Про ігри з «Баварією» за Суперкубок багато сказано та написано. А що саме вам запам'яталося в тому протистоянні?
- Відповім із позиції тренера. Мене повністю влаштувала гра, продемонстрована командою. «Баварію», яка гриміла тоді в Європі, було обіграно за всіма статтями. Голи, красиві комбінації та самовіддані підкати - це видовище для вболівальників. Нас, тренерів, насамперед цікавила загальна «картинка» подій. Без зайвої скромності зазначу, що ми були об'єктивно краще підготовлені й, як наслідок, сильніші за опонента на футбольному полі. Подібна перевага й стала найяскравішим спогадом про двоматчеве протистояння з Мюллером та компанією.
- На вашу думку, чи багато футболістів із тієї команди могли би стати зірками в провідних європейських чемпіонатах?
- Гадаю, що більшість футболістів «Динамо» зразка 1975 року не загубилися би в Європі. І за рівнем підготовки, і за менталітетом гравці були готові виступати на найвищому рівні. Нам було з ким порівнювати, і на рівні розкручених західних зірок динамівці виглядали вельми вражаюче. Це підтверджує й об'єктивна статистика. Зараз ціна гравця може значно злетіти уже після одного чудово проведеного поєдинку. Тому, вважаю, тоді наші хлопці на трансферному ринку могли би мати приголомшливий успіх, коштували вони ніяк не менше, ніж їхні колеги з європейських клубів. Інша справа, що ні про що подібне тоді думати не дозволялося, та ми й не думали. Зроблене в той рік командою «Динамо» не виміряти жодними грошима. З роками це розумієш ще краще.
Copyright © 2015 FC Dynamo Kyiv
