Здається, проста істина, але саме вона постійно вимагає доказів на користь чи проти того, про кого йде мова.
У дощовий вечір 14 грудня минулого року в заключній грі групового раунду Ліги Європи між київським "Динамо" та тель-авівським "Маккабі" нервове збудження майже всіх безпосередніх учасників цієї події та глядачів, які прийшли попрощатися з улюбленим динамівським стадіоном, зашкалювало, немов стрілка компаса в магнітну бурю. Надія на розгром безнадійного аутсайдера групи у вигляді двох швидко забитих м'ячів, підкріплена приємним повідомленням зі Стамбулу про першу пробоїну, яку отримав головний конкурент, несподівано стала згасати з жахливою швидкістю, ледь шведський арбітр Даніель Сталхаммар дав сигнал про поновлення поєдинку після перерви. Безглузда помилка в оборонних побудовах господарів призвела до подвійного покарання динамівців: вигнання з поля бразильця Алмейди та гола у ворота Максима Коваля. Гра, що дала настільки позитивний запал у пролозі, стала більше нагадувати трагічний фарс ближче до ендшпілю після того, як ще один гравець у біло-синій футболці, Євген Хачеріді, був відправлений суддею розбиратися зі своїми емоціями до підтрибунного приміщення, а ізраїльтяни двома влучними ударами майже прибили клуб-господар до ганебного стовпа. Але, як відомо, мужність робить нікчемними удари долі. У найважчий відрізок матчу, коли здавалося, що вже програно не лише бій, але й честь, команду завів її капітан. Саме він піднявся над обставинами, не побоюючись упасти з обривчастоїстежки. Гра, її результат уже не мали жодного значення. Була потрібна перемога іншого роду. Перемога над самим собою. І гол, що став символом цієї перемоги, прийшов за десять хвилин до фінального свистка. Його автором став Олег Гусєв, який був капітаном у той вечір, справжній, незламний динамівський боєць. Із моменту його появи в клубі минуло майже дев'ять років...
Із вогню та в полум'я
Кінець минулого та початок нового століття пройшли в Сумах під знаком футболу. Першим кроком у плідній діяльності місцевих керівників стало відродження в місті команди майстрів. Незабаром, після майже двадцятирічної перерви, клуб під назвою "Фрунзенець-Ліга 99" отримав професійний статус. Кадри шукали серед місцевої молоді, що грала на першість області. Одним із таких новобранців став 17-тирічний Олег Гусєв, який на той час переріс усі свої проблеми з серцево-судинною системою, що загрожували на ранньому етапі перервати його заняття футболом. Позаду залишилися природні хвилювання батьків, які побоювалися, що шуми, виявлені в серці хлопчика, й нестабільний тиск призведуть до серйозних наслідків, якщо той продовжить грати в улюблену гру.
Дебют у команді, зібраної Валерієм Бермудесом із місцевої молоді, проти дорослих дядьків із другої української ліги припав для Гусєва на 12 серпня 2000 року й завершився закономірним повним конфузом у вигляді розгромної поразки в Ромнах 4:1 від місцевого "Електрону". Однак молодики, кинуті відразу з вогню та в полум'я, незабаром перестали бути хлопчиками для биття, що в підсумку призвело до почесного сьомого місця в сезоні 2000/01. Олег, який діяв на вістрі атаки, став найкращим бомбардиром команди з шістьма забитими м'ячами.
Наступний сезон 2001/02 став ще більш успішним. Команда, під керівництвом Юрія Дубка, посіла п'яту сходинку у другій лізі групи "В". Олег ще збільшив свій атакуючий потенціал, спрямувавши у ворота суперників уже 11 голів. Його значення для команди було важко переоцінити, адже молодий форвард пропустив за сезон лише дві гри, в яких його клуб обидва рази програв: "Металісту-2" 0:1 та другому складу алчевської "Сталі" 2:3. Успіхи молодого нападника не пройшли непоміченими, й незабаром після позитивного вердикту гінця, спрямованого до Сум тренером київського "Арсеналу" В'ячеславом Грозним, Олег Гусєв переїхав до української столиці. Провівши 20 липня 2002 загадковий єдиний матч першої ліги за бориспільський "Борисфен" на виїзді проти "Карпат-2" (0:0) на старті сезону 2002/03, 19-річний юнак рівно за тиждень дебютував у складі київських "канонірів" у вищій вітчизняної лізі в домашній грі проти полтавської "Ворскли". Перший матч видався на славу! З'явившись на полі в останні шість хвилин гри, Олег майже вирішив її результат, віддавши на останніх секундах матчу гольову передачу екс-динамівцю Сергію Коновалову 2:1.
У тому ж сезоні Гусєв, зміщений у клубі В'ячеславом Грозним на позицію правого півзахисника, добре проявив себе в молодіжній збірній Україні, яку тренував Павло Яковенко. Чого лишень варта домашня відбіркова зустріч із іспанцями (0:0). У цій грі, менш ніж за три роки після свого першого матчу на серйозному рівні, Олег зійшовся на полі віч-на-віч із висхідною зіркою європейського футболу Хабі Алонсо й не поступався йому на полі практично ні в чому.
"Спартак" Москва – ні! "Динамо" Київ – так!
Те, що Олег Гусєв лише з однією проміжною зупинкою опинився в найтитулованішому клубі Україні, було, швидше за все, визначено долею. Ще на ранньому етапі своєї блискавичної кар'єри його було взято на олівець скаутами ярославського "Шинника", але з якихось причин не був зарахований росіянами до складу після попереднього перегляду. Міг він опинитися й у московському "Спартаку". В'ячеслав Грозний, який працював у клубі "червоно-білих", був готовий його взяти до Москвт, але замість цього оформив Гусєва до київського "Арсеналу", який сам погодився прийняти після запрошення тодішнього мера столиці України Олександра Омельченка.
У Києві, але вже у складі "Динамо", Олег зміг повністю розкрити свій ігровий потенціал. У команді Олексія Михайличенка йому в перший період довелося нелегко. Спочатку він виходив на поле лише на заміни. Але талант і праця, як кажуть, усе переможуть. До того ж допоміг випадок. Зламався Юрій Дмитрулін і на звільнене місце правого вінгера відразу було відправлено Олега Гусєва. Всі питання до новачка відпали після того, як той, вийшовши з перших хвилин на поле 22 липня 2003 року у грі проти своїх колишніх одноклубників із "Арсеналу" (3:0), не лише віддав результативну передачу, але й забив третій м'яч у ворота "канонірів". За п'ять років у його колекції вже була велика кількість командних та індивідуальних нагород, що складалися з трьох титулів чемпіона Україна, трьох національних кубків, а також призу найкращому футболісту чемпіонату України 2005 року та "Золотий м'яч України" 2007 року.
Лихо, здавалося, прийшло зненацька. 12 квітня 2008, в матчі чемпіонату України, Олег перестрибнув ногу захисника, який виконував підкат, і невдало приземлився. Передні хрестоподібні зв'язки та два (!) меніски були пошкоджені. Лікування й повернення на звичний рівень зайняли достатньо тривалий проміжок часу.
Але труднощі для таких гравців, як Гусєв, існують для того, щоб їх долати. Переломний момент настав майже за півтора року 17 вересня 2009 року в грі групового турніру Ліги чемпіонів проти казанського "Рубіна" (3:1). На 65-й хвилині Олег вийшов на заміну замість Андрія Ярмоленка, і зробив істотний внесок до перелому в складний для киян поєдинку, забивши при цьому блискучий третій м'яч у ворота росіян. Із тих пір Гусєв, який повернувся на свій високий рівень, лише радує динамівських прихильників своєю майстерністю, бойовитістю та красивими голами, адже для нього матч прожити – не поле перейти!
