В інтерв'ю офіційному сайту «Динамо» Олег Володимирович розповів про те, як планує відсвяткувати круглу дату:
- Якщо чесно, нічого особливого розповісти не можу. Зберу друзів, які зараз у Києві. Хтось із них пов'язаний із футболом, інші – просто друзі, з якими я знайомий давно. Загалом десь 30 людей. Добре, що цього року День народження припав на п'ятницю, багато людей вільні, тому можна відсвяткувати того ж дня. Звичайно, хотілося би запросити більше людей, але не в усіх складається, багато друзів зайняті. А ті, з ким я свого часу грав, роз'їхалися по всьому світу. Плюс, сьогодні ще й футбол, важливий матч національної збірної, тому спробуємо все поєднати, адже більшість моїх гостей – футбольні люди.
- Який День народження запам'ятався найбільше?
- Навряд чи згадаю який-небудь сюрприз. І за часів кар'єри футболіста, і вже під час перебування тренером найчастіше мої Дні народження співпадали з іграми або підготовкою до них. Тому вітали, переважно, в колі команди. Здається, у 2004-му році, коли я працював у збірній України разом із Леонідом Буряком, якраз 22-го березня ми летіли на товариський поєдинок зі збірною Японії, тому День народження довелося провести у літаку, коли поверталися назад. В дитинстві? Знову ж таки, чогось екстраординарного не згадаю.
- Ви зростали й почали займатися футболом у Чернігові. Чи залишилася у вас рідня в цьому місті? Як часто вдається там бувати?
- На жаль, ні. Батька вже немає, а мама мешкає в Києві, недалеко від нас. Але залишилися шкільні друзі, хлопці, з якими ми разом починали грати у футбол. Ми приблизно одного віку, плюс-мінус два-три роки, й досі підтримуємо стосунки. Більше того, мій перший тренер ще живий. За тиждень має бути ще одна важлива дата – 50-річчя Олексія Михайличенка. А ось трохи пізніше я хочу та планую поїхати до Чернігова, зібрати їх там разом. На жаль, буваю там не так часто, як хотілося би. Але кожен рік у серпні в Чернігові проходить юнацький турнір мого імені, на якому я обов'язково присутній. Тому, зв'язок не втрачається.
www.fcdynamo.kiev.ua
