- Мій дід відчув її на собі, йому довелося свого часу їхати з того місця, де він виріс і жив. Після цієї трагедії він переїхав ближче до Мінська. Тож мої дідусь і бабуся поміняли свій дім у зв'язку з цією трагедією. Я пам'ятаю той час. Звичайно, тоді ми на це не звертали увагу, оскільки все це було дуже засекречено і приховано. Про це вже багато говорилося і писалося. Потрібно було через таке пройти, хоча багатьом людям було важко, багато хто залишив там свої життя та здоров’я.
Чому я тут? З 1996 року я в Києві, і протягом усього цього часу брав участь у подібних заходах і як футболіст, і тепер як тренер. Це насамперед данина поваги тим людям, які вболівають за «Динамо», виховують своїх дітей, адже на них ця трагедія дуже позначилася. Але найголовніше - що вони живуть, у них є віра в команду, віра у краще. Слова, які були сказані, дуже зворушливі.
- Допомагаєте тільки подарунками чи, можливо, організовуєте спортивні заходи?
- Ми завжди раді бачити хлопців на наших тренуваннях. Наш клуб у цьому плані відкритий. А заходи організовує президент клубу: у школах проводяться турніри, керівництво допомагає. Цю роботу клуб веде, а ми просто можемо запросити хлопців у будь-який момент відвідати нашу базу, хоча багато хто з них уже були там. Ми відкриті до цього.
Copyright © FC Dynamo Kyiv
