Починаючи з 1927: «Нива», кубок, «золотий дубль»

Починаючи з 1927: «Нива», кубок, «золотий дубль»

З нагоди 95-річчя футбольної команди «Динамо» (Київ) пригадуємо найголовніші матчі в історії клубу. На черзі — розповідь про другий здобутий Кубок України киян.

Сезон 1995/96 виявився дуже непростим для футбольного клубу «Динамо». Пробившись в групу Ліги чемпіонів і вигравши стартовий матч, перша клубна команда опинилася в центрі скандалу й була відсторонена від єврокубків. Довелося провести велику роботу, щоб втримати провідних гравців — перспективних і привабливих у спортивному плані. А що це вдалося зробити, засвідчила сама історія. Вже під час сезону стало відомо, що київський клуб знову зможе брати участь у єврокубках, не було втрачено жодного важливого гравця, а золоті медалі чемпіонату вдалося покласти в Кубок України — загалом, це шостий «золотий дубль» в клубній історії. Вінцем сезону став кубковий фінал — сонячний травневий день, майже півсотні тисяч глядачів і переконлива перемога. Трофей динамівцям вручив особисто Президент України.

«Родичі» з Вінниці 

Свій похід за трофеєм динамівці розпочали з 1/16 фіналу, завітавши в Новомосковськ. Шість тисяч глядачів за повного аншлагу на невеличкому місцевому стадіончику спостерігали, як Михайленко, Головко та Коновалов забивали в ворота друголігового «Металурга» (3:0). 

1/8 фіналу — суперник уже вищоліговий, «Зірка-НІБАС», яка напрочуд успішно адаптувалася на елітному рівні, в тому сезоні ведучи боротьбу навіть за місце в п’ятірці найкращих. Шкапенко та Леоненко допомогли «Динамо» спокійно виграти в домашньому матчі — 2:0. 

Важким виявився дальній виїзд до першого чемпіона - «Таврія», хоча й пропустила від екс-одноклубника Головка вже в дебюті, чинила відчайдушний опір, і чвертьфінальний матч завершився мінімальною перемогою киян у непростій боротьбі. Важким був і півфінал — хоч і на своєму полі, «Динамо» цілу годину не могло забити вищоліговому середняку «Кременю». Гості, посилені «гірниками» Матвєєвим і Ателькіним, ледве не вчинили сенсацію. Пізні голи Максимова та Шевченка підсумували перемогу — 2:0. 

***

Цікаво!

Враховуючи кубкові змагання УРСР, СРСР і незалежної України, це був уже 20-й фінал київського «Динамо». Команда виграла сім із восьми фіналів Кубка УРСР, дев’ять із десяти фіналів Кубка СРСР і тепер здобула — спойлер, спойлер! - другий Кубок України з другої спроби. Загалом 18 трофеїв із 20-ти фіналів — блискуче досягнення!

***

Паралельним курсом рухалися до трофею й інші фаворити, та, один за одним, складали зброю. Чинний володар Кубка України — донецький «Шахтар» - у скандальному матчі з отруєнням, суддівським протестом, переносом півфіналу на наступний день і «сухою» поразкою в серії післяматчевих пенальті поступився в Вінниці тамтешній «Ниві». 

Ця сенсаційна перемога привернула загальну увагу до вінницької «Ниви», і ось що побачили спеціалісти та любителі футболу. «Нива», очолювана вихованцем київського футболу та зіркою московського ЦСКА Сергієм Морозовим, на шляху до фіналу проявила волю до перемоги та незламний кубковий дух. Уже на першому для себе етапі команда била післяматчеві пенальті й виграла в друголігового «Газовика» (Комарне) на його полі. В 1/8 фіналу завдяки голам Червоного та Матвійченка справилася з іще однією командою нижчого професіонального дивізіону — дрогобицькою «Галичиною». У чвертьфіналі завдяки пізньому голу Паршина переграла в вищоліговому дербі тернопільську «Ниву». А за вихід у фінал змагалася з володарями трофею — й після виснажливих 120 хвилин і 0:0 виграла по пенальті — 3:0. 

Блискуче проводив турнір 32-річний воротар Володимир Циткін, який витягнув дві серії 11-метрових. Він, як і головний тренер і ще низка футболістів «Ниви», є вихованцем столичної школи футболу. Для вінницького клубу історичні зв’язки з Києвом і «Динамо» -- визначальні. У кінці 50-х, динамівські легенди Щегоцький, Ідзковський і Жилін стояли біля витоків команди залізничників - «Локомотива» (Вінниця), за цю команду грала низка динамівських вихованців на чолі з легендарним «Валетом» Трояновським, а із самого вінницького клубу на підвищення в «Динамо» перейшла низка футболістів. Серед екс-вінничан можна відзначити Решка, Раца та Косовського, на той час — одного з провідних гравців команди під керівництвом Сабо. 

Тож «Динамо» та «Ниву» поєднували стосунки ледве не сімейні, а мотивацію «родичів», які прибули в рідне місто грати фінал у складі іншої команди, можна собі було тільки уявити. 

«Злий геній» Максимова та офсайдні пастки для Леоненка

Тренерські штаби постаралися здивувати одне одного. «Нива», приміром, в атаці відмовилася від головного бомбардира Паршина та досить міцного форварда А.Головка — з перших хвилин вийшов Матвійченко. «Динамо» ж залишило в запасі правого півзахисника Похлєбаєва, так що номінально цю позицію займав Шевченко. Майбутнього володаря «Золотого м’яча» на початку кар’єри нерідко відправляли в півзахист і глибину поля. 

Як беззаперечні фаворити фіналу, динамівці з перших хвилин пішли вперед. Уже на другій хвилині Леоненко міг забивати з подачі Косовського, пізніше щільно пробивав з передачі Максимова — в обох випадках неточно. 

Гру Леоненка Йожеф Сабо жорстко розкритикував після матчу: «Розчарував Леоненко. Навіть не тому, що на початку матчу не зумів використати два гольових моменти. На теоретичних заняттях я неодноразово пояснював йому, як не потрапляти в положення «поза грою». Ви ж самі бачили, скільки разів він опинявся в офсайді. А чому? Тільки через його недисциплінованість. Що поробиш, якщо людині кажеш: виходь у двері, а він стрибає в вікно...» Сергій Морозов на це додав: «Хоч у одному компоненті, а саме створенні офсайдів, ми, як зазначив Йожеф Йожефович, виграли». Додамо, що тільки за перший тайм динамівці п’ять разів опинялися поза грою, і дійсно серед передовиків офсайдного браку був «Леон-кіллер».

Шевченко, Максимов, Ребров неодноразово опинялися на ударних позиціях. Тож, коли рахунок було відкрито, це не викликало здивування — все було закономірно. Шматоваленко на своєму лівому фланзі обіграв екс-динамівця Рябцева, подав від лицьової лінії, а Ребров, поклавши корпус вправо, з лету метрів із десяти влучив у кут — 1:0. 

Ще до перерви могли забивати Максимов і Шевченко. Натомість у «Ниви» пошкодження отримали воротар Циткін і захисник Запорожченко (останній дограв матч до кінця, першого ж довелося все-таки замінити в середині другого тайму через розтяг м’язу). Після перерви все той же Максимов, а також Михайленко, Косовський, Шматоваленко перевіряли на міцність оборону вінничан і їхнього голкіпера.