На fcdynamo.com ‒ хронологія золотих динамівських сезонів.
Провал у Європі, кубковий реванш Вінниці, скандальна поразка від «Ворскли» та найголовніша зміна головного тренера в 90-х. Про все це – в розповіді про золотий сезон 1996/97 в історії київського «Динамо».
Кадрові задумки Сабо включали білоруський акцент
На липневі збори, які «Динамо» проводило в шведському містечку Арлев неподалік від Мальме, кияни повезли досить незвичайний склад. Передовсім, тренерський штаб дав шанс себе показати гравцям, які повернулися з оренди – це були воротар Ігор Кутепов («Динамо-Газовик» Тюмень, Росія) та захисник Андрій Хомин («Прикарпаття»), також Андрій Гусин («ЦСКА-Борисфен»). На перегляд запросили півзахисника «Таврії» та збірної України Сергія Єсіна.
Шанс показати себе з першою командою отримали провідні «зірочки» «Динамо-2»: воротар В’ячеслав Кернозенко, захисник Роман Олійник. Підписали контракти з півзахисником «Чорноморця» Василем Кардашем і нападником «Таврії» Олексієм Антюхіним. Перед самим новим сезоном прибули доводити свій рівень недавні «армійці» ‒ захисник Микола Волосянко та нападник Віталій Пушкуца. Під час сезону тренерський штаб звернув увагу на перспективного форварда запорізького «Торпедо» Олександра Косиріна.
Головним же придбанням стала зв’язка півзахисників мінського «Динамо», які дуже запам’яталися киянам на зимовому турнірі в Москві – Олександр Хацкевич та Валентин Белькевич.
Натомість, серед кількох гравців, які покинули команду, можна відзначити групу футболістів, які відбули в «Ворсклу» (воротар Андрій Ковтун, захисники Олександр Головко та Андрій Хомин, півзахисник Олександр Венглинський, пізніше – Ігор Костюк, якого спершу брала в оренду «Тюмень»), «Прикарпаття» (Петро Русак), Південну Корею (Сергій Коновалов).
В Європу повернулися. Проїздом
Повернення в єврокубки виявилося для «Динамо» непростим. Суперником у боротьбі за вихід у груповий етап Ліги чемпіонів став австрійський «Рапід» ‒ фіналіст Кубка кубків минулого сезону (там поступився в фіналі ПСЖ з Лама, Раі, Джоркаєффом). Хоча віденці й втратили провідного форварда Карстена Янкера (через два роки він зустрінеться киянам у складі «Баварії»), вони виглядали досить сильним суперником. І підтвердили це – 2:0 вдома, 4:2 в Києві. «Динамо» мало шанси відігратися вдома, проте роздраї всередині колективу не сприяли результату.
«Зміни в тренерському складі? Я можу хоч сьогодні поступитися своїм місцем, якщо ви так цього бажаєте. Якщо ж я залишуся біля керма, то обов’язково проведу омолодження колективу. Ви, журналісти, настільки піднесли Леоненка, що коли він забиває двічі сільській команді, його називають найкращим футболістом світу. А сьогодні що він зробив? Ви дуже злі, так скажіть, що проти «Рапіда» зробив ваш Леоненко?»
Йожеф Сабо, прес-конференція після матчу з «Рапідом», серпень 1996 року.
Втративши шанс на Лігу чемпіонів, «Динамо» опростоволосилося ще й Кубку УЄФА. Двоматчеве протистояння зі скромним швейцарським «Ксамаксом» завершилося не на користь українського клубу – 2:1 на користь господарів у Швейцарії, нульова нічия вдома. «Дожилися! Навіть швейцарці показують нам язика…», ‒ газета «Команда» розмістила красномовне фото з гримасою гравця команди суперників. Занадто рано, вже на початку сезону 1996/97, стало ясно, що «Динамо» залишиться на внутрішній арені. Але й там були значні проблеми.
Сенсації, які переставали сприйматися як сенсації
«Динамо» розпочало новий чемпіонат міським дербі з ЦСКА – суперник, який радикально змінив склад, тренерський штаб і навіть назву під час міжсезоння, учинив несподівано серйозний супротив чемпіону. Тільки гол Беженара з пенальті перед самою перервою побачили 8 тисяч глядачів на «Олімпійському». Преса відзначала досить посередній тонус динамівців, пояснюючи це тим, що на трибунах стежив за грою шпигун єврокубкового суперника – «Рапіда».
Проте вже невдовзі, через чотири дні, прогриміла гучна сенсація. Вже на 15-й хвилині першого домашнього матчу сезону «Динамо» пропустило від запоріжців – Богатир накрутив Беженара й чітким ударом влучив у нижній кут, неначе в лузу. Цілком міг забивати ще Полтавець, а коли господарі зусиллями Реброва відігралися, Шовковський збив юного нападника Кріпака, так що Бабій з пенальті на 87-й хвилині приніс перемогу «Металургу».
Наступних шість матчів у чемпіонаті динамівці виграли з загальним рахунком 18:1, але після нічиєї з «Торпедо» в Запоріжжі відбулася ще одна несподіванка. Полтавська «Ворскла» завдала киянам сенсаційної поразки – 4:3. Із кількома екс-динамівцями в складі підопічні Пожечевського довели Сабо до повної люті. В інтерв’ю «Бульвару» він навіть звинуватив досвідчених гравців команди в спробі його «злити», і наслідком програшу від новачка Вищої ліги стало, зокрема, остаточне прощання з воротарем Кутеповим.
Програли кубок у «лотерею»
Невдачі підстерігали «Динамо» і в Кубку України. Все від самого початку пішло нанівець: уже на стадії 1/16 фіналу гранд мав усі шанси вилетіти від клубу Першої ліги. У Донецьку тільки майстерність Шовковського, який парирував пенальті від воротаря «Металурга» Гаврилова, допомогла пройти далі. А от у Вінниці тріумфував вже досвідчений Циткін – «Нива» виграла по пенальті 4:3, Косовський не зміг переграти воротаря колишніх одноклубників, а Шкапенко зарядив у штангу. Тоді як Солов’єнко, Бровченко, Романчук і Демидяк реалізували свої удари в серії з Шовковським. 10 років залишалося до подвигу Олександра на чемпіонаті світу зі швейцарцями – на той момент він ще не славився як найкращий пенальтист нашого футболу…
Криза вимагала неординарних рішень. У жовтні стало відомо, що з «Динамо» тренується Олексій Михайличенко – маючи запрошення з голландського «Гронінгена», легенда бажала заграти в рідному клубі. «Динамо» дало можливість Олексію набрати форму, проте питання з його дозаявкою залишалося відкритим. У підсумку 33-річний півзахисник знайде себе в новій іпостасі…
Він повернувся, як і обіцяв
А тим часом, на фоні негативних результатів, тільки ширилися чутки про зміну головного тренера в «Динамо». Проте всі чутки лишалися чутками, тому що керівництво клубу впевнено йшло до своєї цілі, яка на той час здавалася фантастичною – повернути в Україну Лобановського.
Вже в вересні віце-президенту «Динамо» по міжнародних питаннях Михайлу Ошемкову було доручено провести зустріч з Валерієм Васильовичем. Зважаючи на завершення контракту з кувейтською стороною, треба було убезпечити себе від несподіванок, адже Лобановський лишався легендарним тренером, затребуваним на ринку. Валерій Васильович проявив віру в рідний клуб. І вже в неділю, 29 вересня, в інтерв’ю на телебаченні президент АТ ФК «Динамо» (Київ) Григорій Суркіс повідомив, що команда гратиме під керівництвом нового тренера.
«“Динамо” потрібен тренер з іменем і заслугами, який не потребує в необхідності щось комусь доводити. Пошуками такого спеціаліста зайняте клубне керівництво».
Григорій Суркіс, інтерв’ю телепрограмі «Післямова», вересень 1996 року.
Як і сподівалася багатомільйонна армія вболівальників, таким фахівцем став найуспішніший тренер в історії «Динамо» ‒ Валерій Васильович Лобановський.
«Я наче нікуди й не від’їжджав»
Такими були одні з перших слів Валерія Лобановського після повернення в рідний клуб. Уже в жовтні 1996-го вщерть заповнений конференц-зал стоячи вітав нового головного тренера «Динамо», який втретє повертався в рідний клуб. Вперше це було восени 1973-го, коли молодий тандем Лобановський-Базилевич виграв Кубок кубків і Суперкубок Європи (через півтора сезони роботи). Вдруге – на початку сезону-84, коли Лобановський повертався зі збірної СРСР – через два з половиною роки і Кубок кубків повернувся в Київ. Дату третього пришестя призначили на 1 січня 1997 року – саме тоді, після залагодження всіх формальностей з кувейтською федерацією, Лобановський міг офіційно прийняти «Динамо».
А до того часу «очима» Метра ставав Анатолій Пузач – його багаторічний соратник повернувся в штаб клубу після тривалої перерви.
Вже на першій прес-конференції Валерій Лобановський висловив ті тезиси, які стали установчими для третьої команди-зірки «Динамо».
«Говорити про придбання сильних футболістів з Заходу – не має сенсу, власне, як і зі Східної Європи. Судячи зі всього, про це варто забувати на найближчий час. Наше завдання – не в тому, щоб привозити іноземних гравців, а в тому, щоб створити таку обстановку, щоб наші нікуди не від’їжджали. І, звичайно, треба турбуватися про виховання власного резерву – чим займаються західні клуби, навіть якщо у них є кошти на придбання виконавців високого класу. Це набагато дешевше й вигідніше, тому що, підготувавши хорошого гравця, його можна продати за пристойні гроші».
Валерій Лобановський, перша прес-конференція після повернення, жовтень 1996 року.
Слова Лобановського ніколи не розходилися з ділом. Він повністю переглянув кадровий потенціал всіх трьох динамівських команд, і, регулярно навідуючись на матчі «Динамо-2» та навіть «Динамо-3», регулярно знаходив нові можливості внутрішнього посилення. Так, ще кількома місяцями раніше Йожеф Сабо підкреслював кадрові проблеми перед матчами з «Рапідом» такою фразою: «У нас були такі проблеми зі складом, що ми навіть Гусина задіяли». А Лобановський, відвідавши матч резервного складу, сказав своїм помічникам: «А чому ви кажете, що в нас проблема з опорниками? Ось же він, готовий» ‒ і вказав на Андрія, який суто випадково на очах Метра зіграв у центрі поля, видав кілька якісних переведень м’яча на різні дистанції та забив парочку м’ячів.
Новий старт
Повернення Метра відкрило великі можливості для багатьох молодих гравців. Про Гусина ми вже згадали, це найбільш типовий приклад: тільки навесні 1997-го Андрій отримав свій шанс у першій команді, а вже невдовзі вийшов у стартовому складі на матч проти чемпіонів Європи, німців, у матчі національної збірної України.
В атаці Лобановський остаточно зосередився на розвитку якостей молодої зв’язки Ребров-Шевченко. Одному – 21 рік, іншому – неповних 23. І поступово улюбленець столичної публіки Леоненко, якого Валерій Васильович демонстративно величав «Віктор Євгенович», остаточно випав зі складу, спершу підтримуючи форму в резервному складі, а потім відправившись в ЦСКА та «Закарпаття».
Ті, хто готовий був працювати – терпіти, доводити та розвиватися – відбулися в великому футболі. Багатьом було дуже важко – як Хацкевичу з Белькевичем, яким довелося пройти резервний склад, побігати в нижчих лігах, пережити серйозні зміни в своїй грі.
Люди
Перше коло «Динамо» завершило з 7-очковим відривом від найближчого переслідувача, хоча й залишило питання щодо цілісності колективу та форми провідних футболістів. А от навесні підопічні Лобановського почали в оновленому складі із шести поспіль перемог із загальним рахунком 12:2. Єдина осічка – квітнева поразка від «Ниви» в Тернополі з єдиним голом Автанділа Капанадзе.
Яскрава перемога 6:1 над кіровоградською «Зіркою-НІБАС» за три матчі до завершення чемпіонату принесла ФК «Динамо» (Київ) ювілейний, п’ятий, комплект золотих медалей. Але ще ніколи чемпіонство на внутрішній арені не бувало настільки оптимістичним. Вірилося, що ми на початку славних справ – при створенні прекрасного, досконалого, нового механізму. А зоряна осінь 1997-го навіть перевершила наші сподівання. Лобановський, з чиїм успіхом пов’язані найвидатніші клубні успіхи всього радянського футболу, показав, що й наприкінці ХХ століття був сучаснішим за молодих колег по тренерському цеху.
Підсумкова таблиця Вищої ліги 1996/97
М Команда І В Н П РМ О
1 «Динамо» 30 23 4 3 69−20 73
2 «Шахтар» 30 19 5 6 72−28 62
3 «Ворскла» 30 17 7 6 50−26 58
4 «Дніпро» 30 14 13 3 48−19 55
5 «Карпати» 30 15 7 8 36−23 52
6 «Таврія» 30 13 5 12 36−46 44
7 «Чорноморець» 30 12 6 12 36−31 42
8 «Металург» 30 12 5 13 48−44 41
9 «Нива» Т 30 11 6 13 34−37 39
10 «Зірка-НІБАС» 30 11 3 16 31−55 36
11 ЦСКА 30 9 8 13 33−35 35
12 «Кривбас» 30 9 6 15 24−48 33
13 «Прикарпаття» 30 8 7 15 33−49 31
14 «Торпедо» 30 8 5 17 25−56 29
15 «Кремінь» 30 7 3 20 28−57 24
16 «Нива» В 30 4 6 20 19−48 18
«Динамо» (Київ) ‒ чемпіон України 1996/97
Головні тренери: Йожеф Сабо (перше коло), Валерій Лобановський (друге коло).
Начальник команди: Микола Павлов (залишив команду по ходу сезону). Тренери: Михайло Михайлов, Анатолій Дем’яненко, Валерій Зуєв (приєднався по ходу сезону).
27 гравців:
Воротарі: Олександр Шовковський (24 матчі, 14 пропущених), Ігор Кутепов (4 матчі, 4 пропущених), В’ячеслав Кернозенко (2 матчі, 2 пропущених).
Захисники: Олег Лужний (28 матчів, 2 голи), Олександр Головко (23 матчі, 1 гол), Владислав Ващук (22 матчі, 2 голи), Сергій Беженар (19 матчів, 2 голи), Юрій Дмитрулін (18 матчів, 1 гол), Микола Волосянко (7 матчів, 1 гол), Сергій Шматоваленко (6 матчів).
Півзахисники: Юрій Калитвинцев (28 матчів, 6 голів), Дмитро Михайленко (25 матчів, 4 голи), Олександр Хацкевич (23 матчі, 1 гол), Віталій Косовський (21 матч, 1 гол), Юрій Максимов (21 матч, 6 голів), Василь Кардаш (17 матчів, 3 голи), Павло Шкапенко (14 матчі, 1 гол), Валентин Белькевич (13 матчів, 3 голи), Андрій Гусин (13 матчів, 3 голи), Євген Похлєбаєв (7 матчів, 2 голи), Віталій Самойлов (5 матчів), Ігор Костюк (3 матчі), Сергій Даценко (1 матч).
Нападники: Сергій Ребров (30 матчів, 20 голів), Андрій Шевченко (20 матчів, 5 голів), Віктор Леоненко (9 матчів, 5 голів), Сергій Антюхін (6 матчів).
