Подібну систему відеоаналізу вже мають у своєму арсеналі провідні клуби Європи. Вона дозволить тренерам наочно розбирати дії на полі кожного зі своїх підопічних і вказувати на їхні слабкі або сильні сторони. Детальний відеоаналіз можна буде проводити після кожної гри, окремо можна буде розбирати лінії оборони, півзахисту та нападу, переміщення гравців на полі, а також індивідуальні дії кожного з гравців.
Систему відеоаналізу в дії продемонстрували старший тренер академічних груп Ромео Вендлер, а також директор ДЮФШ «Динамо» Олександр Іщенко, яким асистував тренер-селекціонер Берислав Станоєвич. Юним гравцям наочно та детально були продемонстровані принципи, за якими грають основна, молодіжна та юнацька команди «Динамо».
Після знайомства з основними принципами майбутньої роботи, на динамівців чекав сюрприз – приїзд Андрія Ярмоленка. Колишній капітан «біло-синіх», а нині гравець дортмундської «Боруссії», що продовжує курс відновлення після травми, відповів на всі запитання, після чого залюбки сфотографувався з молодим поколінням футболістів київського «Динамо».
Питання звучали найрізноманітніші – юних динамівців цікавили як молоді роки Андрія, коли він, як і вони, тільки прагнув стати професійним футболістом, так і сьогодення одного з найкращих футболістів незалежної України в одному з топ-клубів Європи.
- Андрію, з якими проблемами або труднощами Ви зіткнулися в академії «Динамо»?
- Коли я грав у Чернігові, я завжди виділявся і думав, що я найкращий, і так буде завжди, але, приїхавши до академіі «Динамо», я побачив, що таких талановитих хлопчиків, як я, дуже і дуже багато, і тут на перший план виходить те, що той, хто більше працює, той і досягає успіху в житті.
- Чи важко Вам було переходити до статусу професіонала і як сильно Вам довелося для цього змінитися?
- Звичайно, це важко, коли ти переходиш із дитячого футболу до дорослого. Коли ти граєш проти чоловіків, на полі точиться зовсім інша боротьба, включаються інші швидкості, тому доводилося дуже багато працювати в тренажерному залі, щоб якось зміцніти, адже у 17 років я був ще зовсім худим, маленьким. Було нелегко, але до всього звикаєш, підлаштовуєшся.
- Які зусилля Вам потрібно було прикладати, щоб стати професіоналом?
- Багато працювати, іншого шляху немає.
- Перебуваючи в академії, що Вам найбільше подобалося, і чого найбільше не вистачало?
- Не вистачало моєї сім'ї, батьків, друзів, які залишилися вдома. Найбільше подобалися умови, які створені в Києві, щоб грати в футбол. Я думаю, що це найкращі умови в нашій країні, і, звичайно, це не могло не радувати.
- Хто допоміг Вам стати професіоналом?
- Мені допомогли всі мої тренери, з якими я працював, мої батьки. Кожен тренер, який з вами працює, вкладає у вас душу, і, в моєму випадку, це величезна заслуга всього тренерського штабу.
- Як справляєтеся зі злетами і падіннями в Вашому житті?
- Звичайно, вигравати ми всі любимо, любимо, коли все у нас виходить і всі нас хвалять. А коли ти програв, провів поганий матч – це не найприємніші моменти в нашому житті. Але потрібно вміти як вигравати, так і програвати. Якщо у тебе щось не вийшло – потрібно над цим працювати і виправляти свої помилки.
- Як відрізняється Ваше життя і професіоналізм в Німеччині?
- Великих відмінностей між Німеччиною і Україною немає. В першу чергу потрібно розуміти, що ти - професіонал, і потрібно дбати про своє здоров'я, виходити на тренування підготовленим, щоб не отримати жодної травми. Потрібно думати про самого себе і розуміти – якщо ти отримаєш якусь несподівану травму – будеш винен тільки сам.
- Чи доводилося Вам у «Динамо» працювати більше за інших?
- Я намагався не дивитися на інших, я знаю свої сильні сторони, знаю свої слабкі сторони і дивлюся тільки на себе. Якщо я знаю, що мені потрібно над чимось попрацювати – я не буду дивитися, чи залишився хтось у тренажерному залі. Кожен має дивитися тільки на себе, якщо він хоче добитися великих успіхів.
- Чи велика різниця в тренувальному процесі та іграх між Україною та Німеччиною?
- Різниця в тренувальному процесі не дуже велика, але в плані ігор – це зовсім інший рівень. У Німеччині кожна команда може відібрати у тебе очки і кожен матч потрібно проводити на максимумі. Наведу приклад – коли ти граєш проти команди, яка знаходиться внизу турнірної таблиці в чемпіонаті України – ти відсотків на 80 впевнений у своїй перемозі. У чемпіонаті Німеччини все інакше – якщо ти їдеш грати проти команди, яка посідає останнє місце – це не означає, що ти легко візьмеш три очки. Там потрібно повністю викладатися в кожній грі.
- У якій країні або чемпіонаті Ви хотіли би грати в майбутньому?
- Мені не хотілося би загадувати, адже тільки розпочався новий етап у моїй кар'єрі – я переїхав до Німеччини. На даний момент я максимально зосереджений на тому, щоб показувати хороший, якісний футбол у Дортмунді.
- Наскільки важливо знати мову в Німеччині, щоб жити та працювати там було комфортніше?
- Мова відіграє величезну роль. Усім нам приємно, коли є можливість спілкуватися або пожартувати один над одним – у футболі без цього ніяк. І коли ти приїжджаєш, і тобі доводиться спілкуватися жестами, то розумієш, що в школі потрібно було вчити англійську та інші мови.
- Як поводяться молоді гравці в «Боруссії», наприклад, Санчо або Ісак?
- Мені здається – головна відмінність наших молодих гравців і молодих гравців у Європі в тому, що і в тренувальному процесі, і в іграх вони не бояться грати в футбол. У нас, в основному, молоді гравці, вийшовши на поле, просто підігрують старшим, щоб ніхто на них не накричав. Там же хлопці навпаки намагаються показувати весь свій арсенал можливостей, за які їх і взяли в команду. І скажу вам на майбутнє – не бійтеся грати в футбол, отримуйте від цього задоволення з ким би і де б ви не грали.
- А як молоді гравці поводяться в колективі серед старших партнерів по команді?
- У «Боруссії» молодий гравець може пожартувати над старшим, і це сприймається нормально і всі посміються, але у нас трошки інший менталітет, і якщо у нас молодий гравець пожартує над старшим, то, я думаю, ви самі знаєте, що може бути (сміється).
- Якого харчування Ви дотримуєтеся?
- Якщо чесно – я можу їсти все що завгодно. Я не сиджу на якихось спеціальних дієтах.
- Як ви налаштовуєтеся на ігри?
- Футбол – це моє життя, і я, виходячи на поле, намагаюся отримувати від нього задоволення. Так і налаштовуюся.
- Скільки часу Ви присвячуєте індивідуальним тренуванням?
- По різному. Якщо я відчуваю, що після командного тренування я отримав недостатнє для себе навантаження, то я можу залишитися попрацювати на полі або у тренажерному залі. Але якщо тренування було насиченим, тоді я не залишаюся, тому що себе не потрібно навантажувати так, щоб на наступний день не можна було встати з ліжка.
- На якого гравця Ви рівнялися у дитинстві?
- На Андрія Шевченка. Тоді всі діти мого віку вважали Андрія Миколайовича своїм кумиром.
- Які здібності потрібні українському футболісту, щоб грати у європейських клубах?
- Особисто я люблю футболістів, які думають на футбольному полі, які не бояться грати в футбол, які можуть щось придумати. Звичайно, у футболі без захисників – нікуди, так само, як і без воротарів. Тут дуже багато різних критеріїв.
- Хто став Вашим другом у «Боруссії»?
- Знаєте, друзі не з'являються за 3-5 місяців. Спілкуюся я, в принципі, з усіма, і з усіма у мене дуже хороші стосунки.
- Наскільки важко пройшла Ваша адаптація в Бундеслізі, чи важко було перелаштуватися з українського футболу на німецький і чи набагато складніше було проявити себе там?
- Не можу сказати, що було дуже легко. Особливо непросто було в побутових питаннях, у цьому країни сильно відрізняються. У плані ж футболу – швидкості й інтенсивність там набагато вищі, тому будь-якому гравцю потрібен певний час, аби перелаштуватися. Перші два місяці було дуже важко.
Copyright © FC Dynamo Kyiv
