- Пам'ять про великого тренера, великого громадянина України, безумовно, зберігається в серцях усіх тих людей, які люблять прекрасну гру футбол, які пам'ятають чудові команди Валерія Лобановського, які пам'ятають геніального тренера, тренера-новатора, тренера-мотиватора, тренера-переможця.
Коли Валерій Васильович пішов із життя в 2002 році, я, прощаючись із великим тренером та звертаючись до вболівальників, сказав, що Валерій Васильович мав залишити цей світ для того, щоб отримати нагороду, яку він заслужив за життя, - звання Героя України.
З одного боку, він був удостоєний цієї нагороди несправедливо пізно, а з іншого - ніхто ніколи не міг припустити, що в розквіті сил піде з життя людина, яка приносила славу Україні ще за часів Радянського Союзу, створюючи легендарні команди, які перемагали московські клуби, що до певного моменту були гегемонами в радянському футболі. Крім того, він створював чудові збірні, одна з яких здійснила фурор на чемпіонаті світу 1986 року, друга - на чемпіонаті Європи 1988 року, фінішувавши, на жаль, лише другою.
Мабуть, такою була доля великого тренера, що він і надалі продовжував примножувати перемоги та виховувати геніальних гравців, навіть якщо ті спочатку не вселяли впевненості в тому, що з них виростуть яскраві особистості як на футбольному полі, так і за його межами. Валерій Васильович продовжував це робити й повернувшись до України в 90-х. За короткий термін він побудував нову команду, яка в 97, 98 та 99-х роках здійснювала футбольні подвиги. Чого лише вартий скальп, знятий із дружини Луї Ван Гала, який очолював «Барселону».
Повертаючись до цих яскравих досягнень, варто відзначити, що головне - не перемоги, головне - за рахунок чого Лобановський їх досягав, за рахунок чого будував «команди-зірки». Ці команди народжувалися на очах кожного разу, навіть коли в це ніхто не вірив. У 1996-у році, повернувшись із ОАЕ, він підхопив команду, яка програла практично все в Європі, яка була на спаді, у якої не було мотивації та впевненості в собі. Однак незабаром ця команда змусила говорити про себе всіх футбольних фахівців у Європі!
Честь та хвала тим людям, які пам'ятають Валерія Васильовича. Цей турнір дає всім нам можливість ще раз подумки повернутися до славетного історичного минулого, без якого немає ані сьогодення, ані майбутнього.
- Валерій Васильович умів та любив працювати з молодими футболістами. Символічно, що зараз у турнірі його пам'яті беруть участь молодіжні збірні?
- Безумовно, це символічно. Це дає можливість всім нам зазирнути в майбутнє нашого футболу, побачити у справі тих хлопців, які зараз роблять свої перші кроки в дорослому футболі. Я впевнений, що найближчим часом молодіжна команда дасть нове підживлення національній збірній. Тим паче, що курс, обраний головним тренером збірної України, передбачає, що молоді українські «зірочки», незалежно від свого віку, можуть бути не лише кандидатами до першої команди, а й стати яскравими представниками нової генерації нашої збірної. Маю велику надію, що майбутній турнір дасть нам можливість переконатися в тому, що українська земля народжує невичерпну кількість талантів.
- Символічно також, що нинішні тренери «Динамо» та збірної - це гравці останньої «золотої» команди Лобановського?
- Гадаю, це символічно й закономірно, оскільки той професійний досвід, який отримували гравці київського «Динамо» за великого Лобановського, зараз вони використовують та передають нинішньому поколінню, очолюючи національну й молодіжну збірні. Це додає нам упевненості в тому, що естафета в надійних руках.
* фото В. Тимченка
Copyright © FC Dynamo Kyiv
