У черговому матеріалі з серії, присвяченої ювілею гучного динамівського успіху на європейській арені, підбиваємо підсумки чвертьфінального протистояння з чинними ще на той момент володарями трофея, яким не вдалося подолати закляття Кубку кубків.
Повалений «Рапід», що доти не програвав на своєму стадіоні більше року, перебував у відвертій прострації. «Динамо» ж своїм гольовим залпом змусило вболівальників і статистиків подумки повернутися до дебютного сезону клубу в єврокубках – лише тоді, 1965-го, у гостьових поєдинках киянам вдавалося забивати стільки м'ячів – шість північноірландському «Колрейну» та чотири – норвезькому «Русенборгу».
Кубок кубків-1985/86. Шлях до вершини. «Утрехт» – «Динамо»
Кубок кубків-1985/86. Шлях до вершини. «Динамо» – «Утрехт»
«Те, що спочатку нам доводилося лише нейтралізовувати активність суперників, пов'язано здебільшого з хвилюванням великої групи гравців, які вперше виступали у чвертьфіналі європейського турніру, – прокоментував Валерій Лобановський виїзний успіх підопічних. – У перерві довелося заспокоїти найменш досвідчених футболістів, нагадати про деякі наші тактичні принципи. Крім того, ми лише вдруге у сезоні зіграли повним основним складом. У другому таймі нам удалося повністю реалізувати задумане напередодні. Суперник просто знесилів.
Мені здається, «Рапід» програв не тому, що змарнував одну-дві можливості забити. Сильна команда, виступаючи вдома, просто має створити кілька гольових ситуацій. Усе вирішилося в середині поля. Суперник тіснив нас, володів ініціативою, але господарем становища так і не став. Потім боротьба продовжилася, й цього разу суперечку остаточно і безповоротно виграли ми».
Зрозуміло, що зустріч у відповідь перетворилася на формальність. Проте всі квитки на київський стотисячник розлетілися в момент, а чаша стадіону заповнилася задовго до стартового свистка. Керівники «Рапіда» напередодні не приховували, що сподіваються на диво (мовляв, футбол подеколи дарує сюрпризи, особливо на єврокубковій арені), але насамперед налаштовують своїх гравців подбати про репутацію уславленого колективу.
Але всі ці надії та устремління вщент розбилися вже в дебюті поєдинку, коли спочатку Яремчук (на головному фото), а потім Бєланов (на фото вгорі – ліворуч) забезпечили «Динамо» черговий кубкокубковий бліцкриг.
Кубок кубків-1985/86. Шлях до вершини. «Університатя» – «Динамо»
Кубок кубків-1985/86. Шлях до вершини. «Динамо» – «Університатя»
«Сила нинішнього складу «Динамо» в тому, що кожен гравець, володіючи досить високою індивідуальною майстерністю, явно окрашеною в «кольори універсалізації», чітко знає, що саме слід йому робити в колективних рішеннях майже у всіх типових тактичних ситуаціях, які складаються в грі, – підкреслив у коментарі для «Спортивної газети» знаменитий хавбек київського клубу Юрій Войнов. – Це заощаджує футболістам час для імпровізації у виборі засобів індивідуальної тактики й технічних прийомів на заключній стадії атаки.
Таке напрочуд швидке колективне мислення динамівців і непередбаченість їхніх дій на ударних позиціях біля воріт повністю деморалізували гравців «Рапіда», які, слід гадати, не зустрічаються з подібною грою у внутрішніх змаганнях. У всякому разі їхня розгубленість була цілком очевидною у випадках, коли невисокий Яремчук забивав їм голи головою з воротарського майданчика. Захисники гостей, заплутані груповими маневрами киян, просто губили правого півзахисника «Динамо». Тим більше, що другий свій гол Іван забив, увірвавшись до штрафного майданчика гостей ліворуч, де рапідівці його зовсім не чекали...»
Гол у відповідь Халіловича тільки роз’ятрив господарів, які цілком могли перевести гру у мляве русло – як в осінньому матчі проти «Університаті». Ще раз Яремчук (у день свого народження і знову – головою, з його 168 см зросту!) і Блохін довели рахунок до розгромного.
Четвертий м'яч «Динамо» записали на рахунок Блохіна (фото вгорі), цей гол фігурує у всіх статистичних даних. Своєрідна компенсація за те, що кількома хвилинами раніше валлійський рефері скасував взяття воріт після ефектного удару Олега через себе, секундою раніше зафіксувавши порушення. На 43-й хвилині Блохін своїм ударом ціль не вразив, натомість посіяв паніку серед захисних австрійських редутів. Хтось із захисників, намагаючись не дати Яремчуку зробити хет-трик, вибив снаряд так невдало, що той потрапив в обличчя воротареві Конзелю і від нього – в сітку.
Нокаутований голкіпер, над яким довго чаклували лікарі, змушений був у перерві поступитися місцем у воротах дублеру. За кілька днів Києвом поповзли чутки, що Конзель... помер від отриманого струсу – віддав Богу душу ледве не в літаку, що прямував до Відня.
Проте легенда прожила недовго: незабаром вартовий воріт на прізвисько «Пантера» (на фото вгорі він ліворуч) повернувся на останній рубіж. Він завоює з «біло-зеленими» три чемпіонства і стільки ж Кубків Австрії, ще раз виступить у фіналі Кубку кубків і в тому ж 1996 році завоює титул гравця року на батьківщині. Місце у воротах символічної збірної «Рапіда» XX століття також належить йому.
Проти київського «Динамо» Міхаель зіграє ще чотири рази: у Кубку УЄФА-1992/93 змушений буде поступитися команді Йожефа Сабо путівкою до 1/16, а восени 1996-го не пустить чемпіона України до групового турніру Ліги чемпіонів. Серед його партнерів по тому «Рапіду» будуть і чудово знайомі нашим уболівальникам екс-спартаківець Сергій Шавло (народжений у Нікополі), білорус Олександр Метлицький, таджик Сергій Мандреко.
Кубок кубків-1985/86. Шлях до вершини. «Рапід» – «Динамо»
Закінчуватиме кар'єру Конзель в Італії, де у складі «Роми» його визнають найкращим воротарем Серії А 1998-го. Тож 19 березня 1986 року воротар «Рапіда» відбувся легким переляком, а його команда після закінчення київського матчу могла втішатися тим, що не програла того вечора з двозначним рахунком. Винним призначили Влатка Марковича, відправивши у відставку.
«Ваше «Динамо» – одна з найсильніших команд Європи, – зізнався він після поразки. – Кажу так, повірте, не собі й «Рапіду» на втіху. Нинішній стан команди та висока якість її гри дають киянам шанси дійти фіналу. Кого я вважаю найкращим гравцем «Динамо»? Звісно, Валерія Лобановського!..»
«Найважчим у підготовці до другого матчу було налаштувати хлопців на гру з повною віддачею, – зізнався Лобановський на післяматчевій пресконференції. – На мою думку, нам це вдалося. Одні гравці виглядали яскравішими, гра інших, можливо, не так впадала у вічі, але всі разом, гадаю, провели зустріч на високому рівні й чітко виконали план гри».
Кубок кубків-1985/86. 1/4 фіналу. Матч-відповідь
«ДИНАМО» Київ – «РАПІД» Відень (Австрія) 5:1 (4:1). 19 березня 1986 р. Київ. Республіканський стадіон. 100 062 глядачі.
Голи: 1:0 Яремчук (7), 2:0 Бєланов (12, з пенальті), 2:1 Халілович (27), 3:1 Яремчук (32), 4:1 Блохін (43), 5:1 Євтушенко (79).
«Динамо»: Чанов, Безсонов, Балтача, Кузнєцов, Дем'яненко, Рац, Яковенко, Яремчук, Заваров (Євтушенко, 62), Бєланов, Блохін (Баль, 74). Тренер – Лобановський.
«Рапід»: Конзель (Фойрер, 46), Роттер (Ф.Вебер, 46), Гаргер, Браунедер, Х.Вебер, Кінаст, Краньчар, Халілович, Штадлер, Вайнхофер, Вільфурт. Тренер – Маркович.
Арбітр – Бріджес, асистенти – Робертс, Ллойд (Уельс).
Попередження: Штадлер (14), Вайнхофер (86).
Інші матчі 1/4 фіналу
«Дукла» Прага (Чехословаччина) – «Бенфіка» (Португалія) 1:0, 1:2
«Црвена Звєзда» (Югославія) – «Атлетико» Мадрид (Іспанія) 0:2, 1:1
«Динамо» Дрезден (НДР) – «Байєр» Юрдінген (ФРН) 2:0, 3:7
Перемога киян над «Рапідом» стала не тільки черговим кроком «Динамо» до вершини, але й іще одною сторінкою легенди про «закляття» Кубку кубків, за всю історію якого жодному з учасників не вдалося виграти турнір двічі поспіль.
Зачин зробив перший володар трофея, італійська «Фіорентина», наступного сезону після вдалої прем’єри (1961) поступившись у фіналі мадридському «Атлетико». Згодом іще в семи випадках чинний тріумфатор доходив до вирішального матчу, але незмінно залишав поле «на щиті»...
Юрій КОРЗАЧЕНКО
