Другого травня наш клуб відзначатиме ювілейну дату завоювання почесного європейського трофея диво-командою Валерія Лобановського. Продовжуємо серію публікацій, присвячених цій події. У четвертій частині – розповідь про блискавичний домашній розгром непростого румунського опонента.
Традиційна для тогочасних турнірів УЄФА двотижнева пауза, що розділяла поєдинки з «Університатею» в Крайові та Києві, для «Динамо» проминула на позитиві. Делегувавши кількох виконавців до збірної, яка перемогою над норвежцями оформила путівку на світову першість у Мексику, кияни невимушено виграли й черговий матч у чемпіонаті Союзу – в «Арарату» (4:0).
Здавалося б, той факт, що завершальну єврокубкову дуель належало провести всього на третю добу після попередньої зустрічі, додавав козирів суперникам. Натомість дебютний відтинок протистояння 1/8 фіналу Кубку кубків став немов продовженням попереднього: у ворота єреванців три останні м’ячі влетіли в заключні 20 хвилин, а для такої ж кількості влучань у румунську ціль вистачило тринадцяти!
Кубок кубків-1985/86. Шлях до вершини. «Утрехт» – «Динамо»
Кубок кубків-1985/86. Шлях до вершини. «Динамо» – «Утрехт»
Якщо застосовувати до футбольного матчу порівняння з поєдинком боксерів, то Мірча Редулеску мав би викидати в зелений ринг білий рушник – свідчення безапеляційної переваги «Динамо».
Подібні бліц-нокаути в тому розіграші континентального турніру стали своєрідною візитівкою київського клубу в домашніх матчах, поруч із аншлагами та незмінними великими перемогами над кожним (!) із суперників, включно з фінальною дуеллю проти мадридського «Атлетико».
«Те, що нинішній склад «Динамо» настільки швидко, всього за рік, навчився органічно поєднувати «тотальну руйнацію» гри суперників із блискавичною атакуючою творчістю, стало приємною несподіванкою навіть для тих, хто добре обізнаний про тактичні уподобання тренерів і зміст тренувального процесу в команді, – зазначив у звіті про цей матч на сторінках «Спортивної газети» Валерій Мирський. – У минулому такою самою сприйнятливістю до тактичних вимог В.Лобановського відзначався хіба що склад 1975 року.
Те, як долю поєдинку було вирішено в дебюті матчу, очевидці ніколи не забудуть. Упродовж 13 хвилин, коли м'яч тричі влітав у сітку воріт «Університаті», гості настільки очевидно не встигали за переміщеннями динамівців та електричним струмом їхнього колективного тактичного мислення, що, здавалося, помічали взяття воріт пізніше від глядачів на трибунах».
Гол Анатолія Дем'яненка, забитий ним з позиції і в стилі справжнього центрфорварда, став яскравою ілюстрацією до універсалізму та взаємозамінності, на яких ґрунтувалася гра «Динамо». У ролі асистента виступив Олег Блохін (фото вгорі), нарівні з номінальним партнером по атаці Ігорем Бєлановим (фото внизу) не раз помічений у підкатах на підступах до свого карного майданчика. Тут і в більш досвідченого, ніж «Університатя», суперника голова обертом пішла б!
Після шквальних атак кияни, переводячи подих, використовували так звану «виїзну модель», віддавали ініціативу (але в будь-яку мить готові були відпустити пружину швидкісного контрвипаду). А потім знову переходили до масованого колективного штурму, в якій неможливо було визначити, хто захисник, хто хавбек, а хто форвард. У підсумку єдиним із гравців у синьому, хто за матч не побував поблизу чужих воріт, виявився воротар Михайлов, котрий усього двічі вступав у боротьбу.
«Повірте, я не вважаю слабкою свою команду, – прокоментував гру М.Редулеску. – Але до того футболу, який продемонструвало «Динамо», особливо у Києві, нам іще рости й рости. Непогано знаючи європейський клубний футбол, можу засвідчити: киянам до снаги виграти Кубок, чого я їм від душі бажаю».
В унісон тренерові висловився й президент румунського клубу Серджіу Кетеняну: «Не дуже приємно коментувати матч, програний твоєю командою з таким рахунком. «Динамо» було явно сильнішим. Якщо киянам вдасться втримати таку чудову форму до весни наступного року, вони, безперечно, будуть одними з головних претендентів на перемогу в турнірі. Від щирого серця бажаємо їм успіху, адже їхній тріумф стане для нас хоч якоюсь втіхою».
Іще раз процитуємо Валерія Мирського. Про те, наскільки тонко метр спортивно-журналістського цеху розумів і відчував футбол, свідчить заключний абзац його тогочасного матеріалу: «Отже, київське «Динамо» знову переправилося до березневого туру європейських клубних змагань. Настільки завзятої, тямущої команди давно не було під рукою Валерія Лобановського, а він знає шлях до Кубка кубків».
Кубок кубків-1985/86. 1/8 фіналу. Матч-відповідь
«ДИНАМО» Київ – «УНІВЕРСИТАТЯ» Крайова, Румунія 3:0 (3:0). 6 листопада 1985 р. Київ. Республіканський стадіон. 100 062 глядачі.
Голи: 1:0 Рац (7), 2:0 Бєланов (11), 3:0 Дем'яненко (13).
«Динамо»: Михайлов, Євсєєв, Балтача, Кузнєцов, Дем'яненко, Рац, Яремчук, Баль, Заваров, Бєланов (Михайличенко, 79), Блохін (Євтушенко, 71). Тренер – Лобановський.
«Університатя»: Лунг, Негріле, Тіліхой, Унгуряну, А.Попеску (Бадя, 68), Штефенеску, Г.Попеску (Кацой, 46), Менеїле, Джолгеу, Ірімеску, Бику. Тренер – Редулеску.
Арбітр – Немет, асистенти – Ковач, Лазін (Угорщина).
Попередження: Заваров (54) – Г.Попеску (23), Бадя (76), Менеїле (85).
Інші матчі 1/8 фіналу
«Рапід» (Австрія) – «Фрам» (Ісландія) 3:0, 1:2
«Дукла» Прага (Чехословаччина) – АІК (Швеція) 1:0, 2:2
«Люнгбю» (Данія) – «Црвена Звєзда» (Югославія) 2:2, 1:3
«Бангор Сіті» (Вельс) – «Атлетико» Мадрид (Іспанія) 0:2, 0:1
ГІК (Фінляндія) – «Динамо» Дрезден (НДР) 1:0, 2:7
«Байєр» Юрдінген (ФРН) – «Галатасарай» (Туреччина) 2:0, 1:1
«Бенфіка» (Португалія) – «Сампдорія» (Італія) 2:0, 0:1
Невдовзі після перемоги над «Університатею» динамівці довели до «золотого» фінішу й виступ у чемпіонаті СРСР.
«Мене порадувало, що серйозні оглядачі відзначали пошук у київському «Динамо» нових системних зв'язків у командних діях, наголошували на вмінні гравців не тільки повною мірою розкривати свої можливості в умовах жорсткої опіки, а й обмежувати можливості суперників, – підбив підсумки сезону Валерій Лобановський. – Усе це ретельно розроблялося на тренуваннях, різноманітних і цілеспрямованих.
Із десятого місця в 1984 році ми зробили крок на перше, та ще й із Кубком у руках. Зовсім непогано. Ми радіємо, але радість ця скоріше буденна, ділова. Це приємно, адже переможна ейфорія нікому ще не приносила користі».
Не обійшлося в пам’ятному сезоні-1985 і без індивідуального визнання представника нашого клубу: Анатолій Дем'яненко (на фото внизу – разом із Сергієм Балтачею та Михайлом Михайловим у чемпіонському матчі проти «Зеніту») здобув титул найкращого футболіста Союзу, випередивши за підсумками опитування тижневика «Футбол–Хокей» свого земляка та колишнього одноклубника Олега Протасова.
У одному з інтерв’ю капітана киян, котрий у тому році, виступаючи на позиції лівого захисника, став одним із кращих бомбардирів країни, репортер запитав про його щасливий день.
Дем'яненко відповів: «У мене в житті їх було чимало, але найголовніший, гадаю, попереду. Цього дня київське «Динамо» вдруге у своїй історії здобуде Кубок кубків європейських країн!»
