Лічені дні залишаються до ювілею тріумфу команди Валерія Лобановського в другому за рангом клубному турнірі УЄФА. Ми продовжуємо розповідь про пам’ятні події того турніру. На черзі – згадка про дуель із віденським грандом, для якого побачення з киянами несподівано завершилося оглушливим фіаско.
Вісімка чвертьфіналістів Кубку кубків-1985/86 підібралася напрочуд рівна, підтвердивши: на цих етапах слабких суперників уже не залишається. Ця обставина, як і набута впродовж календарного 1985-го віра у власні сили, дозволяли підопічним Валерія Лобановського філософськи приймати жереб, що відрядив у пару до киян австрійський «Рапід».
«Відомо, що віденці потужно грають удома, де, як правило, перемагають опонентів із переконливим рахуунком. А ось у гостях демонструють скромніші результати, – прокоментував наставник «Динамо» підсумки жеребкування. – Нам може стати в пригоді досвід зустрічей із «Аустрією» в Кубку чемпіонів-1981/82. «Рапід» – команда приблизно того ж класу. Але, по-перше, чотири роки – чималий термін для футболу, по-друге, подібні спогади не замінять конкретних знань деталей організації гри нинішнього суперника, якого вже ретельно вивчаємо...»
Один із найстаріших клубів Старого Світу, багаторазовий чемпіон Австрії, «Рапід» у попередньому сезоні досяг найкращого результату за всю історію своїх виступів у європейських турнірах – дійшов до фіналу Кубку володарів кубків (фото вгорі). Навіть поразка в суперечці за трофей від англійського «Евертона» (1:3) не скасувала з роками значущості тієї події для віденського колективу. Зокрема, її 40-річчя досить широко відзначалося й відповідно висвітлювалося. Ветерани баталій отримали ще одну порцію заслужених овацій, а вболівальникам запропонували серед сувенірів спеціальну ретро-футболку. На фото внизу її презентує головна зірка того колективу Ганс Кранкль, володар «Золотого бутса» 1978 року.
На відміну від Родіона Кеметару, який тоді виступав за пройдену киянами румунську «Університатю», а через кілька років отримав приз кращого європейського снайпера шляхом махінацій, Кранкль своє дорогоцінне «взуття» заробляв чесно. Трофей поповнив його багату колекцію, на початок 1986 року в ній значилися два титули чемпіона Австрії, чотири перемоги в національному кубку, дев'ять (!) відзнак гравця року на батьківщині, чотири титули найкращого снайпера австрійської Бундесліги, аналогічний приз із іспанської Прімери, Кубок Іспанії, «Срібний бутс» 1974 року і друге місце в опитуванні тижневика France Football (1979-го Кранкль поступився «Золотим м'ячем» Кевіну Кігану).
Однак зіграти проти київського «Динамо» Кранклю (як і Кеметару) не судилося: під час зимової перерви в чемпіонаті майбутній тренер «Рапіда» та збірної Австрії скористався правом розірвати контракт із клубом і перейшов у куди скромніший сусідній «Вінер Шпортклуб». Для «біло-зелених» це була безперечна втрата, адже й у свої 33 Ганс не здавав позицій – після осінньої частини першості він із 18 голами у 22 іграх ділив лідерство в суперечці бомбардирів із одноклубником Златко Краньчаром і гравцями «Аустрії» Польстером та Нілаші.
Іще влітку залишив команду також Антонін Паненка – чемпіон Європи 1976 року в складі збірної Чехословаччини, який «запатентував» манеру виконання пенальті «черпачком» (на фото внизу – крайній праворуч, посередині – воротар Конзель). Тож в атаці новий наставник «Рапіда» Влатко Маркович, крім Краньчара (майбутній головний тренер збірної Сербії, батько майбутнього гравця київського «Динамо»), розраховував і на Сулеймана Халіловича, який перейшов із «Црвени Звєзди». Поповнивши югославську колонію віденського клубу, той дуже швидко стартував у новому колективі, відзначившись хет-триком у ворота угорської «Татабаньї» в стартовому поєдинку Кубку кубків (5:0, іще по м'ячу провели Кранкль і Райнхард Кінаст). У матчі-відповіді нічию 1:1 австрійцям приніс гол Рудольфа Вайнхофера.
У 1/8 фіналу віденці обіграли вдома скромний ісландський «Фрам», проте до 80-ї хвилини рахунок був мінімальним (у першому таймі відзначився Краньчар). Результат боротьби зумовив вихід на заміну Петера Пакульта, котрий «вистрілив» дуплетом. Він же зрівняв рахунок у Рейк'явіку, де в результаті перемогу на обледенілому полі все ж святкували господарі – 2:1.
Окрім Пакульта й Кінаста, «Рапід» делегував до збірної Австрії захисників Лео Лайнера, Геріберта Вебера та Йоганна Прегесбауера, а також голкіпера Міхаеля Конзеля (саме так звучить його прізвище згідно з німецько-українською транскрипцією). На відміну від радянської команди, австрійська не пройшла кваліфікацію ЧС-1986, відповідно Влатко Маркович не мав у передсезонній підготовці таких проблем, як його візаві Лобановський.
Кубок кубків-1985/86. Шлях до вершини. «Утрехт» – «Динамо»
Кубок кубків-1985/86. Шлях до вершини. «Динамо» – «Утрехт»
Значна частина основного складу «Динамо» проходила збори в національній команді у тодішнього її тренера Едуарда Малофєєва; кілька гравців їздили до Індії у складі олімпійської команди (її тоді очолював Анатолій Бишовець), у розпорядженні Лобановського залишилися фактично тільки резервісти. Докупи всі зібралися буквально за тиждень до віденської гри з «Рапідом», провівши три спаринги в Угорщині з місцевими клубами («Халадаш» обіграли з рахунком 2:0, «Залаегерсег» – 1:0, «Уйпешт Дожу» – 4:1).
«Рапід» вибрав вельми екзотичний варіант зимової підготовки, полетівши до Узбекистану. Туди ж вирушив у супроводі відеооператора керівник прес-служби київського «Динамо» Михайло Ошемков, зафіксувавши наступне: австрійці звели внічию поєдинок із ферганським «Нафтовиком» (2:2), обіграли ташкентський «Пахтакор» (2:1) і самаркандське «Динамо» (3:1). Марковича підсумки турне задовольнили, навіть попри те, що через травми та застуду він не зміг задіяти оптимальний склад.
До речі, звістка про те, що жереб вибрав у суперники «Рапіду» київське «Динамо», самого тренера в січні також застукала на лікарняному. «Гірше й бути не могло! Я вже зібрався одужувати, але після цього шоку ще мінімум три дні валятимуся в ліжку», – заявив наставник, котрий прийняв клуб улітку минулого року після відходу в «Штутгарт» свого співвітчизника Отто Барича.
Надалі, проте, Маркович не виявляв панічних настроїв. Напередодні першого чвертьфінального матчу висловлював побоювання не стільки щодо міці киян, скільки щодо стану поля на стадіоні імені Ханаппі на початку березня.
І «Рапід», і «Динамо» відновили весняну частину сезону поєдинками своїх чемпіонатів. І у Відні, де «біло-зелені» приймали «Клагенфурт», і у Тбілісі, де гостювали підопічні Лобановського, було зафіксовано нічиї – відповідно 2:2 й 1:1. При цьому провідні виконавці української команди діставалися Кавказу аж із Мексики, зі столиці Грузії шлях киян лежав до Москви і вже звідти – до Австрії.
«У мене, як і у моїх «мексиканських товаришів», все змішалося: час, температура, гори, рівнини, – стомлено посміхався, спілкуючись із журналістами, Олег Блохін. – У Толуці було 25 градусів, у Тбілісі – ледь вище нуля. Там поля жорсткі, тут –м'який газон. Всі не сплять – ми спимо. І навпаки...»
На думку австрійців, саме від Блохіна їм слід було чекати головних неприємностей. Утім, перші 45 хвилин на грунті, розкислому у відлигу після п'ятиградусного морозу, не дали особливих приводів відзначитися ні Олегу, ні його партнерам-творцям. Натомість у поті чола працювали Віктор Чанов і захист «Динамо».
Кубок кубків-1985/86. Шлях до вершини. «Університатя» – «Динамо»
Кубок кубків-1985/86. Шлях до вершини. «Динамо» – «Університатя»
«Надто добре вивчено гру торішніх чемпіонів СРСР, надто відомі нам достоїнства нинішніх футболістів київського «Динамо», щоб у першому таймі не впало у вічі: сьогодні чимало гравців команди далекі від торішньої форми, – писав у звіті для «Спортивної газети» Валерій Мирський. – Зарядженості на боротьбу за кожен м'яч Бєланова, тонких маневрів Блохіна та човникових рейдів Раца киянам не вистачало до перерви, аби вирвати атакуючу ініціативу в господарів. А ті й позиційно були розставлені цілком надійно, і за втрачений м'яч боролися у найсучаснішій манері, пресингуючи динамівців ватагами по п'ять-шість осіб, і в атаці логічно поєднували індивідуальні та колективні дії».
Потужний удар Краньчара в стійку, вихід хорвата віч-на-віч, коли Чанов урятував команду сміливим кидком у ноги супернику, кілька небезпечних «стандартів» цілком могли втілитись у голи. Гості ж, своєю чергою, не мали ані шансу вразити ціль.
Однак два наступні після відновлення боротьби кинджальні проходи – Блохіна на 47-й хвилині та Дем'яненка на 48-й – розвалили чіпку та «колючу» гру «Рапіда», наче картковий будиночок. Голи не змусили на себе чекати, і влітали вони в ті ворота, куди треба було нам! На відрізку з 57-ї по 67-му хвилини було вирішено долю не лише цього матчу, а й усієї дуелі.
Ігор Бєланов (фото вгорі) зробив свої перші кроки до «Золотого м'яча», матеріалізувавши дві передачі Раца (фото внизу). Відзначився й сам Василь. А фантастичний м'яч Яковенка – рідкісний не лише за красою, а й за змістом – перетворив для господарів на рух за інерцією залишок домашньої зустрічі та 90 київських хвилин (на головному фото Яковенко відпрацьовує в захисті, поруч – воротар Віктор Чанов).
«У перерві Валерій Лобановський поділився з нами спостереженнями про манеру дій «Рапіда», – розповідав згодом капітан «Динамо» Анатолій Дем'яненко. – Мовляв, темп, запропонований австрійцями, самі ж вони довго підтримувати не зможуть. Після першого гола ми ніби кайдани скинули, впіймали кураж, «відчули» один одного – «пригадали» те, що відпрацьовуємо на тренуваннях і потім реалізуємо в грі. А в таких випадках часто й Фортуна «підігрує». У Ігоря м'яч у самісіньку «павутину» залетів, Василь, як ми жартували в роздягальні, сам подав і сам же замкнув навіс, а Павло зі своєї «двостволки» австрійців уже добив».
Кубок кубків-1985/86. 1/4 фіналу. Перший матч
«РАПІД» Відень (Австрія) – «ДИНАМО» Київ 1:4 (0:0). 5 березня 1986 р. Відень. «Ханаппі Штадіон». 17 000 глядачів.
Голи: 0:1 Бєланов (57), 0:2 Бєланов (62), 0:3 Рац (68), 0:4 Яковенко (74), 1:4 Вільфурт (83).
«Рапід»: Конзель, Лайнер (Вільфурт, 73), Вебер, Гаргер, Браунедер, Кінаст, Вайнхофер, Краньчар, Бручич, Халілович (Хрстич, 64) Пакульт. Тренер – Маркович.
«Динамо»: Чанов, Безсонов, Балтача, Кузнєцов, Дем'яненко, Рац, Яковенко, Баль, Яремчук, Бєланов (Євтушенко, 77), Блохін. Тренер – Лобановський.
Арбітр – Вотро, асистенти – Ді Бернардо, Фере (Франція).
Попередження: Лайнер (52) – Бєланов (4), Дем'яненко (10).
«Не розумію, що трапилося з командою, – стискав плечима В.Маркович. – Минулої суботи, коли ми зіграли внічию з «Клагенфуртом», був мороз, вітер. Але сьогодні цілком прийнятна футбольна погода, а результат – геть плачевний. Можу лише припустити: не використавши гарних шансів, мої хлопці засмутилися, а пропустивши у свої ворота гол, потім одразу за ним другий, команда просто розсипалася...»
«Наша оборона зіграла слабо, а середня лінія взагалі загубилася, – підсумував Вебер. – Нам надали урок, який запам'ятається надовго». «Рапід» програв команді, яка діє в сучасній, гостроатакуючій манері. У другому таймі «Динамо» було просто нестримним», – вторив партнеру автор єдиного гола австрійців Вільфурт. А Пакульт розчаровано додав: «Ми даремно приділили так багато уваги Блохину. Виявилося, що київське «Динамо» – зовсім не команда Блохіна, а зіграний колектив, де небезпечний кожен футболіст...»
Юрій КОРЗАЧЕНКО
