- Все нормально, все добре, окрім результату матчу, - сумно посміхнувся динамівський воротар.
- Ви так довго були без футболу...
- Ви помиляєтесь. Я весь час був в футболі, просто якийсь час не грав. А у футболі я був завжди: переживав, відновлювався, працював, робив те, що міг робити.
- Після цього матчу що ви скажете Юрію Сьоміну?
- Він все чудово знає, адже я щодня тренуюся з першою командою. Він все бачить.
- Що стосується плеча, ви можете сказати, у вас ніяких «зайвих» відчуттів і ніяких обмежень від лікарів?
- Погода міняється - я відчуваю. Але фізичний стан нормальний. Обмежень немає.
- Моніторять ситуацію київські фахівці чи німецькі?
- Якщо трапляться якісь ситуації, що виходять за рамки нормального стану, то безумовно проконсультуємося і з німецькими лікарями. До речі, лікар, який мене оперував, сказав, що мені для відновлення знадобиться 5-6 місяців. На сьогоднішній день минуло чотири з половиною.
- Що ви можете сказати про сьогоднішній матч?
- Про цю гру складно щось говорити. Зрозуміло, що це молодіжний склад, і видно, що хлопці ще повільно приймають рішення на футбольному полі, їм ще є до чого прагнути. Що стосується результату, то він, як відомо, складається із забитих і пропущених м'ячів. Створити таку кількість моментів і реалізувати лише один... А потім отримати такий удар по воротах, який безумовно вдався.
- Наскільки цей удар був таким, який неможливо парирувати?
- Чимось він мені нагадав гол Коноплянки англійцям - в той же кут і теж в дев'ятку.
- Шансів відбити не було?
- Шанси є завжди. Якби в тому куті стояв, то відбив би.
- У вашому віці та з вашим досвідом страшно виходити на поле після травми чи такого вже немає?
- Звичайно страшно. Але якщо боятися, то й виходити не треба. Боїшся до гри, а коли виходиш на поле, переживаєш, аналізуєш, передбачаєш, то боятися вже не можна. Якщо почуття страху залишається - до добра це не призведе.
- Що б ви сказали молодому воротареві, який потрапив в аналогічну ситуацію?
- У кожного свої методи, але, перш за все, треба привести себе в такий стан, щоб не боятися реагувати на будь-який удар на тренуваннях. Тоді твій організм вже в грі буде готовий повністю, як ментально, так і фізично. Звичайно фізичний біль і відповідний психологічний стан подолати важко, але над усім можна працювати і з усім можна боротися.
- На що ви сподіваєтесь в подальшому в своїй кар'єрі?
- Сподіваюся бути корисним для команди «Динамо» Київ, допомагати їй досягати найкращих результатів, вірою і правдою служити їй стільки, скільки вже служу, хоча, швидше за все стільки ж - це вже в іншій якості (посміхається).
- Перед матчем якої гри вам хотілося, щоб частіше бути «при справах» чи навпаки?
- Я не думаю про це. Я виходжу на футбольне поле грати, а скільки буде ударів - один, півтора, десять, двадцять - я повинен бути готовим до всіх і в будь-якій ситуації.
- Протягом сьогоднішньої зустрічі не згадувався той момент в Луцьку?
- Я на полі не думаю ні про що, крім гри.
- Те, що ви сьогодні відіграли 90 хвилин, означає, що ви завтра не потрапите в заявку основного складу?
- Я точно вже знаю, що завтра не потраплю в заявку. І знаю, що лечу разом з командою в Париж.
- Як довго ви думали над рішенням завершити кар'єру в збірній?
- Це було рішення не одного дня. Я досить серйозно підходив до цього питання, багато розмовляв і з Роменським, і з Блохіним. І розмови, загалом, були конструктивні. Вони мене зрозуміли, і мені приємно, що вони і поставилися до цього доброзичливо, і, врешті-решт, прийняли моє рішення і поставилися до нього з розумінням. Я не хотів би зараз говорити про причини. Якщо проаналізувати мої останні два роки, то все можна зрозуміти.
- Для багатьох це ваше рішення стало несподіваним...
- Ну чому? Я про це хотів сказати після Євро, багато хлопців знали, як знали і про Шевченка, і про Вороніна, але вийшло так, що я до нього навіть не готувався.
- Воронін прощався зі збірною у Львові, ви нічого подібного не плануєте?
- Я не знаю. Можливо, подумаємо з Олегом Володимировичем. Поки нічого не можу сказати.
