У півфіналі після нульової нічиї з Італією за волею жереба до фіналу вийшли саме суперники радянської команди. А в матчі за третє місце підопічні Михайла Якушина поступилися Англії 0:2. Виступ збірної СРСР на цьому чемпіонаті було визнано вкрай невдалим. У двох матчах фінального турніру не було забито жодного м'яча. Наставника нашої збірної Михайла Якушина, хоча й не відразу, але було відправлено у відставку.
До Мексики – на одному диханні
Чемпіонат світу з футболу 1970-го року став дев'ятим організованим та проведеним під егідою ФІФА. Він пройшов із 31-го травня до 21-го червня в Мексиці. Вперше матчі Кубка світу відбулися на території країни, що була членом КОНКАКАФ, і вперше – за межами Європи та Південної Америки.
На шістнадцять місць у фінальному турнірі претендували 75 країн. Мексика, як господарка чемпіонату, та Англія, як чемпіонка світу, отримали путівки автоматично, решта 14 місць були розіграні у відбірковому турнірі.
В Європі 29 країн були поділені на 8 груп по 3 або 4 команди в кожній (три групи по 3 країни та п'ять груп по 4 країни). Команди грали кожна з кожною вдома та в гостях. До фінальної частини потрапляли лише переможці груп.
Збірна СРСР потрапила до четвертої групи разом із Північною Ірландією та Туреччиною. Відбіркові матчі відбулися восени 1969 року.
У першому поєдинку збірна Радянського Союзу, якою керував Гавриїл Качалин, на виїзді в Белфасті, на стадіоні «Віндзор Парк», розписала нульову нічию з командою Північної Ірландії. За цим спостерігали 35138 глядачів. У матчі взяли участь четверо динамівців: Євген Рудаков, Володимир Мунтян, Анатолій Пузач та Віталій Хмельницький. Останній отримав травму – порвав м'яз – та був замінений на 75-й хвилині. Але Хмельницький встигнув зіграти останній відбірковий матч у Стамбулі проти Туреччини, в якому його команда перемогла 3:1 та потрапила до фінальної частини, а він сам відзначився забитим м'ячем зльоту, майже сидячи.
У другому матчі, в Києві на Центральному стадіоні проти Туреччини, який зібрав аудиторію в 71,115 глядачів, представництво динамівців також становило четверо гравців. Лише замість Хмельницького вже грав Віктор Серебряников, а замість Пузача – Анатолій Бишовець. Мунтян записав на свій рахунок два з трьох забитих м'ячів нашої збірної у ворота турків.
За сім днів, 22-го жовтня, в Москві на Центральному стадіоні імені В. І. Леніна за присутності 83,057 глядачів було переможено збірну Північної Ірландії – 2:0. Цього разу на полі знайшлося місце п'ятьом згадуваним динамівцям. Бишовець записав на свій рахунок забитий м'яч, а Серебряников відзначився двома гольовими передачами.
У заключному матчі групового етапу, який відбувся у Стамбулі на стадіоні «Алі Самі Єн» та зібрав на трибунах 29,642 глядача, як ми вже згадували, СРСР упевнено здолала турків. У зустрічі змогли взяти участь всі шестеро представників «Динамо», але Рудаков поступився місцем у воротах Кавазашвілі. Набравши сім очок, збірна СРСР з першого місця пакувала валізи до Мексики.
Дикий Кабан, П'яний Вовк та Сліпий Кінь
На чемпіонаті світу 1970-го року вперше в історії було проведено церемонію відкриття. Після цього на поле стадіону «Ацтека» в Мехіко за присутності 107,000 глядачів вийшли господарі та збірна СРСР. Забитих голів у ньому глядачі так і не побачили, а п'ятеро динамівців, за винятком Рудакова, взяли участь у грі. До слова, Анатолій Пузач увійшов до історії футболу як перший гравець, який офіційно вийшов на заміну (із введенням правила про заміни ФІФА).
Надалі радянські та мексиканські футболісти здобули по дві перемоги над збірними Бельгії та Сальвадору й посіли перші два місця в групі.
За шість днів на тому ж стадіоні радянські футболісти перемогли збірну Бельгії – 4:1 (95,261 глядач). Цього разу на поле вийшли лише три представника «Динамо» – Мунтян, Бишовець та Хмельницький, але й вони були на провідних ролях – динамівці забили три м'ячі з чотирьох командних. Бишовець записав на свій рахунок два голи та гольову передачу, а Хмельницький – гол після власного ж суперпроходу та асист, як прийнято казати сучасною мовою.
У заключній зустрічі 10-го червня підопічні Качаліна не відчули жодних проблем із Сальвадором, перегравши їх 2:0 на вже звичному та рідному стадіоні «Ацтека» (89,979 глядачів). І знову всі динамівці, за винятком Рудакова, долучилися до тріумфу. І знову голи організували київські динамівці: в обох випадках Мунтян знаходив пасом Бишовця, й той майстерно завершував передачі.
У чвертьфіналі на радянську збірну чекала команда Уругваю. І, мабуть, саме цей поєдинок став найбільш драматичним. Він зібрав на трибунах стадіону «Ацтека» 26,085 глядачів.
Забігаючи наперед, відзначимо, що збірна СРСР пропустила в Мексиці лише два м'ячі, причому один із них саме у чвертьфінальному матчі з уругвайцями. Гра з обох сторін була жорсткою: футболісти поділилися – кожен грав із кожним. А горезвісний м'яч було забито незадовго до завершення додаткового часу з очевидним порушенням правил за потурання голландського судді Ван Равенса. Уругвайський нападник Кубілла за кілька хвилин до завершення гри, намагаючись з флангу пробитися до воріт суперника, впустив м'яча за лицьову лінію. Футболісти збірної СРСР виключилися з гри. Поки радянські захисники чекали на реакцію судді, Кубілла швиденько переправив м'яча верхом партнеру. Свисток не пролунав, й Еспарагго, не зустрівши жодного опору, головою спрямував м'яча у ворота Кавазашвілі. Протест гравців та тренерів нічого не дав. Саме цей гол вибив збірну Радянського Союзу з турніру.
Своїми спогадами про цей момент ділиться учасник тієї зустрічі Віталій Хмельницький: «Тоді всі наші зупинилися. Пішла передача до штрафного майданчика, нападник уругвайців Еспарраго забиває м'яча й дивиться на суддю. І ми теж дивимося. А той раптом показує на центр. Можна припустити, що йому за це дали великі гроші».
У чвертьфіналі, окрім Хмельницького, збоку динамівців узяли участі ще Мунтян та Бишовець. До слова, останній став найкращим бомбардиром команди та визнаний найкращим гравцем збірної СРСР на чемпіонаті світу-1970.
У підсумку, Уругвай поступився в півфіналі 1:3 Бразилії, яка й стала переможцем, перегравши у фіналі дворазового чемпіона світу Італію 4:1. Таким чином, бразильці втретє виграли Кубок Жюля Риме й отримали його назавжди.
- Цікаво, що в тому, що команда не змогла вийти до півфіналу, керівництво звинуватило всіх гравців, особливо киян – Бишовця, Серебряникова, Мунтяна та мене, – згадує Хмельницький. – Звинуватили в тому, що ми були в поганій формі. А ми з шести м'ячів забили п'ять! Пізніше один журналіст запитав мене: «А чи могли б ви виграти чемпіонат світу в Мексиці?». Я кажу: «Ні». – «Чому?». – «Знаєте, тому що в нас попереду була трійка нападників – Дикий Кабан (Єврюжихін), П'яний Вовк (Бишовець) та Сліпий Кінь». Всі розсміялися. «А ви хто?». – «А я, – кажу, – Сліпий Кінь». Коли ще в «Шахтарі» грав, був на полі егоїстом, партнерів не помічав. Для мене розлучитися з м'ячем було все одно, що розлучитися з дружиною.
Гра долі
Ось як склалася доля гравців «Динамо», які брали участь у чемпіонаті світу, який проходив у Мексиці.
Володимир Мунтян, коли був гравцем, закінчив Інститут фізкультури та юридичний факультет Київського державного університету, потім – аспірантуру факультету міжнародних відносин.
У 1980 році став граючим тренером київського СКА, одночасно працюючи в Київському вищому танковому інженерному військовому училищі на кафедрі фізпідготовки факультету з підготовки іноземних фахівців. Потім Мунтян став головою Київської міської федерації футболу та членом президії Федерації футболу України.
У 1986-1988 роках працював на Мадагаскарі, тренуючи клуб КОСФАП (Антананаріву), привів його до чемпіонського звання в 1988 році.
У 1992-1994 роках був головним тренером олімпійської збірної України, в 1995-1997 – збірної Гвінеї, вивівши її в 1998 році до фінального турніру Кубка Африки. З 1998 до 2005 року тренував різні клуби України та російську «Аланію». Виконував обов'язки головного тренера молодіжної збірної України, до 2010-го року працював старшим тренером молодіжної команди «Динамо».
Володимир Федорович – голова Комітету національних збірних Федерації футболу України. З квітня 2007 року – президент Асоціації ветеранів футболу України.
З травня 2014-го року президент Громадської Організації «ВЕТЕРАНИ ФК «ДИНАМО» КИЇВ».
Євген Рудаков у 1980-х роках працював у київському клубі «Зміна», в 1990-х – в спортінтернаті, потім перейшов до дитячо-юнацької школи київського «Динамо» імені В. В. Лобановського, де й працював тренером до кінця своїх днів. Помер 21-го грудня 2011-го року у віці 69 років. Нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня (2004), медаллю «За трудову відзнаку» (1972).
Анатолій Бишовець закінчив грати рано, в 27 років, через рецидив травми коліна, яку отримав у 23 роки.
Працював головним тренером юнацьких збірних УРСР та СРСР. Олімпійська збірна СРСР під його керівництвом виграла золоті медалі на Іграх у Сеулі в 1988 році.
У 1990-1992 роках – головний тренер збірної СРСР та збірної СНД. У 1994-1996 роках – генеральний консультант національної збірної Південної Кореї, яку вивів до фінального турніру чемпіонату світу-1994. Потім Бишовець очолив національну та олімпійську збірні Південної Кореї. Головний тренер збірної Росії в1998-му році.
На клубному рівні тренував «Динамо» (Москва), «Зеніт» (Санкт-Петербург), «Томь», «Локомотив» (Москва), АЕЛ (Лімасол), «Шахтар» (Донецьк), «Маритиму» (Фуншал, Португалія). Був віце-президентом ФК «Хімкі», спортивним директором шотландського клубу «Хартс» (2004-2005).
Анатолій Пузач у 1974-му році вже входив до тренерського штабу Лобановського в «Динамо». До осені 1990 року Пузач був асистентом, а після від'їзду Лобановського на Близький Схід очолив «Динамо». У 1992 році Пузача звільнили з посади після того, як команда не змогла виграти перший чемпіонат України, програвши у фіналі сімферопольській «Таврії».
Він повернувся до футболу після приїзду Лобановського в 1997-му році – співпраця тривала до 2001 року, коли продовжувати роботу асистенту завадили серйозні проблеми зі здоров'ям. Анатолій Пузач помер після тривалої важкої хвороби 19 березня 2006 року. Похований на Лісовому кладовищі в Києві.
Після завершення ігрової кар'єри Віталій Хмельницький працював головним тренером команди «Граніта» (Черкаси) (1973-1974) та «Кривбасу» (1978-1979).
До останнього часу був тренером у футбольній школі київського «Динамо» ім. Лобановського. Серед відомих вихованців Хмельницького-тренера – Сергій Заєць, Юрій Дмитрулін, Ілля Цимбалар.
Copyright © 2014 FC Dynamo Kyiv
