Футбольні вболівальники найбільшої країни світу зачекалися перемог від своїх улюбленців. У 70-х роках збірна Союзу двічі пропустила світовий форум, в 1982 році вийшла до другого раунду фінальної частини, в якому пропустила вперед Польщу.
Як і чотирма роками раніше, для потрапляння на чемпіонат світу збірна СРСР мала потрапити до двійки найкращих команд відбіркової групи, до якої також увійшли Данія, Швейцарія, Ірландія, Норвегія. Турнір «півночі Європи» – так легкі на слово журналісти назвали відбіркову групу №6.
Шлях до країни Ацтеків
Головним тренером збірної СРСР на етапі кваліфікації був Едуард Малофєєв, який заслужив на таку довіру завдяки успішній роботі з мінським «Динамо».
Радянська команда вельми невдало розпочала відбірковий турнір, на виїзді поступившись у першому матчі Ірландії 0:1. Із динамівців Києва в цьому матчі взяли участь Олег Блохін, Володимир Безсонов, Анатолій Дем'яненко та Сергій Балтача. У наступному матчі, проти Норвегії, також було показано непереконливу гру та результат 1:1. В Осло киян представляв Балтача. Після двох проведених турів СРСР посідав останнє місце в групі...
Щоб добре виступати в офіційних матчах, потрібно проводити більше товариських, – мабуть так вирішили у федерації футболу СРСР, запланувавши в календарі підготовки до весняних матчів кваліфікації проти Швейцарії відразу 11(!) контрольних зустрічей.
Футболісти мали зігратися, відчути впевненість. Судячи з результатів, це рішення цілком себе виправдало. В гостях СРСР зіграв зі Швейцарією 2:2 (один із м'ячів на рахунку Дем'яненка), а вдома переміг 4:0 (тут, окрім Дем'яненка, зіграв Ігор Бєланов). Не приніс радощів червневий вояж до Данії, де «сов'єт юніон» поступився 2:4 (із динамівців зіграли Дем'яненко, Балтача та Бєланов).
Осінні матчі мали стати вирішальними для збірної СРСР в контексті потрапляння до Мексики. Добре, що всі три були домашніми та пройшли на трибунах переповнених «Лужників». 25 вересня команда Малофєєва перемогла Данію 1:0 (зіграли Дем'яненко, Заваров та Блохін), 16 жовтня Ірландію 2:0 (Дем'яненко, Заваров, Безсонов та Блохін), а 30 жовтня Норвегію 1:0 (Дем'яненко, Заваров та Безсонов). Завдяки блискучому фінішному спурту СРСР вдалося застрибнути до останнього вагону поїзда, з 10 набраними очками посівши друге місце в групі. На першому, маючи в активі на очко більше, фінішувала Данія.
Динамівці Києва зробили вагомий внесок у гру збірної на етапі кваліфікації. Дем'яненко зіграв у семи матчах, Балтача у чотирьох, Безсонов, Заваров та Блохін у трьох, а Бєланов у двох.
Спекотні матчі під мексиканським сонцем
Мексика стала першою країною, якій довелося прийняти у себе чемпіонат світу вдруге (перший – у 1970 році). Спочатку проведення турніру планувалося в Колумбії, але після заяви місцевого уряду про неготовність прийняти чемпіонат світу, місцем проведення обрали Мексику. Рішення було прийнято у Стокгольмі в травні 1983 року, в боротьбі за це право Мексика випередила Канаду та США.
У вересні 1985-го, за вісім місяців до старту чемпіонату, на Мексиці стався потужний землетрус, який забрав близько 20 тисяч життів. Як не дивно, стадіони, на яких мали пройти ігри, не постраждали. Оговтавшись від трагедії, Мексика продовжила підготовку до турніру. Претензій до організаторів у результаті не виникло жодних. Не порадували футболістів хіба що спека (матчі на догоду телебаченню починалися опівдні й о 16.00) та розріджене повітря, але з цим господарі чемпіонату вдіяти нічого, зрозуміло, не могли.
До Мексики збірна СРСР вирушила під керівництвом нового «старого» тренера Валерія Лобановського, який замінив на цій посаді Едуарда Малофєєва лише за місяць до початку чемпіонату. Цілком зрозуміло, що Валерій Васильович узяв із собою на чемпіонат 12 гравців основного складу київського «Динамо», яке тріумфально виграло в травні 1986 року Кубок володарів Кубків.
У своєму першому матчі в місті Ірапуато на однойменному стадіоні СРСР розгромив Угорщину 6:0.
На 2-й хвилині матчу Павло Яковенко відкрив рахунок, а ще за дві хвилини Сергій Алейников його подвоїв.
Після цього радянським гравцям залишалося довести матч до перемоги, що вони впевнено зробили. З решти чотирьох м'ячів два на рахунку динамівців – Ігоря Бєланова та Івана Яремчука. Загалом у грі взяли участь дев'ятеро киян – Безсонов, Кузнецов, Рац, Яковенко, Євтушенко, Заваров, Бєланов, Яремчук, капітаном команди обрали Дем'яненка.
У наступному матчі, який мав стати вирішальним у боротьбі за перше місце, СРСР зустрічався з Францією, за яку грав знаменитий Мішель Платіні. Лобановський вирішив не експериментувати, випустивши стартовий склад, аналогічний попередній зустрічі. З єдиною різницею, що на заміну вийшов не Євтушенко, а Олег Блохін. Визначальною стала середина другого тайму, в якій з інтервалом у сім хвилин Рац та Фернандес обмінялися забитими м'ячами, встановивши рахунок 1:1.
Розуміючи, що вихід збірної СРСР до чвертьфіналу вже практично «в кишені», Лобановський у грі з Канадою вирішив ввести до складу свіжі сили, продовживши при цьому робити ставку на динамівців. У стартовому складі вийшли Чанов, Баль, Євтушенко, Кузнецов, Блохін, у другому таймі гру були покликані підсилити Заваров та Бєланов. Долю зустрічі вже традиційно вирішили забиті динамівцями м'ячі – у другому таймі це зробили Бєланов та Заваров.
За підсумками групового турніру збірну СРСР разом із Аргентиною, Німеччиною, Бразилією, Данією та Францією називали головним претендентом на медалі чемпіонату світу. Чудово функціонально та технічно підготовлена, швидка, думаюча команда Валерія Лобановського викликала фурор на футбольних полях Мексики.
Гра 1/8 фіналу між СРСР та Бельгією стала, мабуть, найдраматичнішою на турнірі. У стартовому складі вийшли відразу дев'ятеро (!) динамівців Києва – Баль, Безсонов, Кузнецов, Дем'яненко, Яремчук, Яковенко, Рац, Заваров та Бєланов, у другому таймі на заміну вийшов Євтушенко.
В основний час матчу двічі Бєланов виводив команду вперед, і двічі бельгійці зрівнювали рахунок. Останній із них Кулеманс, як стверджували радянські футболісти після гри, забив з очевидного офсайду. Швидше за все, саме цей епізод психологічно негативно вплинув на наших гравців, які в компенсований час пропустили ще два м'ячі. Третій гол із пенальті Бєланова вже нічого не міг змінити – СРСР програв 3:4. Після матчу Лобановський високо оцінив гру бельгійців, як і матч загалом, скаржився лише на грубі помилки захисників та непорозуміння, що призвели до другого голу в наші ворота. Тренер не став звинувачувати арбітра. Він звинуватив футболістів, які не мали права припиняти боротьбу без сигналу судді в полі.
Нападник Ігор Бєланов, забивши чотири м'ячі у Мексиці, увійшов до вісімки найкращих бомбардирів чемпіонату. У Гарі Лінекера, який фінішував першим, в активі шість голів.
Гра долі
У житті Ігоря Бєланова було кілька стрімких злетів, але до історії світового футболу Бєланов увійшов як володар «Золотого м'яча» найкращого футболіста Європи 1986 року.
Граючи у дворовому футболі, його помітили тренери та запросили до дубля одеського «Чорноморця». Потім, перейшовши до «Динамо», несподівано для всіх увірвався до еліти світового футболу. Саме в Києві за тренера Лобановського талант Бєланова розкрився повністю. Став дворазовим чемпіоном СРСР, триразовим володарем Кубка СРСР, володарем Кубка Кубків, у складі збірної СРСР віце-чемпіоном Європи.
Сьогодні Бєланов в Одесі є власником футбольної школи свого імені, з 2010 до 2013 року був начальником управління фізкультури та спорту Одеської міської ради.
Олег Кузнецов є вихованцем чернігівського футболу, після успішного сезону 1982 року у складі місцевої «Десни» отримав запрошення до «Динамо». Почав грати в основному складі в Києві практично відразу, аж до 1990 року був основним захисників команди. Тричі ставав чемпіоном СРСР, тричі володарем Кубка СРСР, володарем Кубка Кубків. У списках 33-х найкращих футболістів СРСР під №1 його було включено п'ять разів, журналом «Франс футбол» двічі номінувався на звання найкращого гравця Європи.
Після завершення кар'єри в «Динамо» перейшов до «Глазго Рейнджерс», у складі якого тричі ставав чемпіоном Шотландії. Зараз працює у Федерації футболу України, очолюючи збірну U-17.
Павло Яковенко віддав «Динамо» десять років футбольної кар'єри. Став триразовим чемпіоном СРСР, триразовим володарем Кубка СРСР, володарем Кубка Кубків, провів 19 матчів за збірну СРСР (забив 1 м'яч).
Відразу після завершення кар'єри гравця став тренером. У Росії очолював «Уралан», «Хімкі», «Кубань», «Ростов», в Україні «Металург» (Нікополь), «Борисфен-2», юнацькі та молодіжну збірні країни.
Син Павла Яковенка Олександр зараз виступає за іспанську «Малагу», викликається до національної збірної України.
У 1983 році Іван Яремчук був покликаний до армії, виступаючи за армійську команду другої ліги СКА (Київ). Гру технічного півзахисника побачив Валерій Лобановський, який у підсумку й запросив Яремчука до «Динамо» в 1985 році. У перший свій сезон Іван став чемпіоном СРСР та володарем Кубка СРСР, «застовпивши» за собою місце на правому фланзі півзахисту. У «Динамо» виступав до 1990 року, ставши триразовим чемпіоном СРСР, триразовим володарем Кубка СРСР, володарем Кубка Кубків.
Після «Динамо» виступав у Німеччині («Блау-Вайсс», «Герта»), Росії (КамАЗ, «Текстильник»), Ізраїлі («Хапоель» Рішон-ле-Ціон), Чехії («Богеміанс 1905»), Казахстані («Мунайші»). У 1997 та 1998 роках виступав в Україні за «Ворсклу» та «Прикарпаття», після чого оголосив про завершення кар'єри футболіста. Зараз Яремчук грає за команду ветеранів київського «Динамо».
Copyright © 2014 FC Dynamo Kyiv
