Легендарний форвард «Динамо» 1980-х, володар Кубка Кубків та «Золотого м’яча» 1986 року Ігор Бєланов святкує 50-річний ювілей. Ювіляра привітали друзі та близькі люди у рамках урочистого заходу в конференц-залі стадіону «Динамо» ім. Валерія Лобановського, після якого Ігор Іванович задовольнив інтерес журналістів, які зібралися, даючи інтерв’ю із «Золотим м’ячем» в руках.
- Ігорю Івановичу, що для вас найприємніше згадувати зі своєї ігрової кар’єри?
- Напевно, це два забиті м’ячі (один із яких став двохтисячним у чемпіонатах СРСР для «Динамо» – прим.) у ворота «Спартака» в 1985 році, коли «Динамо» виграло з рахунком 2:0. Напевно, саме вони дали мені путівку в життя. На жаль, ніде не можу знайти запис цього матчу. Звертаюся до представників телебачення, можливо, у когось з уболівальників збереглася в архіві. Я б із задоволенням купив цю касету. Це приємний момент. А найприємніше в цілому – це те, що я грав в такому клубі, відомому в усьому світі!
- Де у вас зберігається «Золотий м’яч»?
- Я його зберігаю в банку, вдома намагаюся не тримати. Краще зберігати його в надійному місці. Коли потрібно, я завжди беру його, виїжджаю до областей, спілкуюся з людьми, намагаюся його показати. Від постійних роз’їздів коробка стала вже старою, потрібно буде робити новий чохол.
- Як часто граєте зараз у футбол?
- Постійно граю, тренуюся. Буквально вчора наша команда, яку очолює Валерій Олександрович Манько, виграла першість України серед ветеранів – на стадіоні ім. Баннікова обіграли команду з Миколаєва. Намагаюся стежити за собою, підтримувати форму, оскільки для мене це дуже важливо – так само як і для людей, які мене знають.
- Ви казали про те, що у вас є мрія, і це найголовніше. Що ви конкретно мали на увазі?
- Мрію відродити одеський «Чорноморець», де я починав футбольну кар’єру. Заради цього я намагаюся спочатку потрапити до міської ради, знайти спонсорів, можливо, викупити «Чорноморець». Щось потрібно робити, оскільки на це, м’яко кажучи, вже не хочеться дивитися. Якщо такий клуб, як «Чорноморець», буде грати на першість області – має бути соромно і місту, і керівництву.
- Ви хотіли б стати тренером або президентом?
- Не хочу робити жодних гучних заяв. Не кожному дано бути тренером. Напевно, я за своєю суттю дуже добра людина, трохи жалкую футболістів. Тому тренером мені бути важко, оскільки я розумію, яке сам пройшов життя. Я просто хочу бути корисним своєму клубу, неважливо на якій посаді – чи то віце-президентом, чи то спортивним директором, щоб не було соромно і не доводилося опускати очей перед людьми. Одеса – моє улюблене місто, з якого я, напевно, ніколи не поїду. І мені сумно і прикро, що таке відбувається з командою, оскільки мені знайомі традиції «Чорноморця».
- А матчі за участю «Динамо» відвідуєте?
- Дуже мало, якщо чесно. Передусім, не виникає бажання приходити на матчі за участю «Динамо», оскільки в команді грає багато легіонерів, а спостерігати за ними не приносить мені жодного задоволення.
- Із молодих футболістів «Динамо» можете кого-небудь виокремити, хто міг би досягнути тих висот, яких досягли ви?
- Я не тренер, тому судити не мені. Проте, на мій погляд, є багато перспективних футболістів. Зараз у молодих футболістів відбувається перехід з покоління до покоління – вони можуть бути талановитими, але надалі, для досягнення високих результатів, їм необхідно багато працювати. Футбольне життя дуже важке, багато від чого потрібно відмовлятися. Я багато подорожую із «Золотим м’ячем», щоб діти бачили його, і це їх мотивувало на подальші заняття футболом. Вони мають мріяти, оскільки це все реально, адже я так само в дитинстві бив м’ячем об стінку. Звичайно, доведеться пройти і через поразки, оскільки без них не буває перемог. Мене це все загартувало з дитинства.
Інформаційний відділ ФК «Динамо» (Київ)
