Президент «Динамо» тепло привітав кожного з гравців та тренерів «Динамо» скликання 1961 року, сказавши теплі слова, вручивши пам’ятні сувеніри та приємний презент. Поісля завершення церемонії вшанування 50-річного ювілею здобуття чемпіонського трофею, Ігор Суркіс поспілкувався з журналістами.
- Є почуття гордості, що такі люди живі, здорові й зібралися разом. Є й такі, хто міг би і сьогодні вийти на футбольне поле. Той же Йожеф Сабо чи Василь Турянчик перебувають у чудовій формі. Є також ті, хто потребує нашої допомоги. Був привід зібрати всіх разом. Ми широко це не афішували, ніде не писали про це. Хотіли просто зібратися в тісному сімейному колі та зробити такі речі, про які говорити не варто. Хотів їм допомогти. Деяких уже прийняв, на деяких чекаю після завершення вечора. У всіх є проблеми. Проблеми, сказав би, незахищеності. Її відчувають усі й вона пов’язана, напевно, із становленням нашої країни. Пенсії, які вони отримують, не можна порівняти з їхнім внеском у цю країну. Вони виграли золоті нагороди 1961 року!
Зараз багато кого з них із нами немає. Соловйова, Терентьєва, з тренерського штабу залишився один Коман. Немає лікарів та масажистів. Порахував, ми нагороджували 13 людей, а інших 13 уже немає. Немає Лобановського, який як тренер неодноразово вигравав чемпіонат та Кубок СРСР, чемпіонат та Кубок України, двічі Кубок Кубків, Суперкубок УЄФА, виводив команду до півфіналу Ліги чемпіонів. Останнє сталося, кажу як акціонер клубу, брат якого тоді очолював його, узагалі без тих фінансів, як це відбувається зараз. Ці люди могли об’єднати. Команда 1999 року викликає мурашки по шкірі, вона, впевнений, могла й виграти Лігу чемпіонів. Зараз ми ставимо завдання вийти з підгрупи, намагаємося це зробити. А для Лобановського це була повсякденність. Зараз немає цих людей, мені це особливо боляче.
Я працював із Валерієм Васильовичем, зараз підтримую теплі стосунки з Аделаїдою Панкратьєвною. Я їй сьогодні подзвонив і сказав: «Ви не можете не приїхати на наше свято». Вона погодилася, хоча погано себе почувала. За це я їй вдячний. Якби не було цих ветеранів, сьогодні нема про що було говорити. А так, ми з гордістю зазначаємо: «Динамо» – тринадцятиразовий чемпіон та дев’ятиразовий володар Кубка СРСР, тринадцятиразовий чемпіон та дев’ятиразовий володар Кубка України, володар Суперкубка УЄФА та двічі Кубка Кубків. Нехай якась інша команда на пострадянському просторі повторить це, тоді ми й будемо казати, хто більше легендарний клуб, а хто менше. Я пишаюся, що є президентом «Динамо» і зроблю все можливе, щоб клуб досягав нових вершин.
- Ви допомагали динамівцям 1961 року приїхати сюди, не кожному під силу в такому поважному віці взяти участь у святковому заході?- Певній групі людей, звичайно, допомагали. З Харкова приїхав Микола Кольцов, зустріли його й відправимо додому. Ми все робимо, щоб людям було комфортно. Багато хто до мене звертається і не з цієї плеяди гравців. Серед нас немає Соснихіна, але з його дружиною ми двічі на рік зустрічаємося. Зараз має відбутися нелегка операція Бережному, ми все зробимо, щоб він відновив своє здоров’я.
Перед нами стояло складне завдання – привітати футболістів, яким уже за сімдесят. Думали, щоб вони перед матчем із тим же «Бешикташем» вийшли на поле, їм аплодували глядачі. Але мені відповіли: «Ви розумієте, людям важко пересуватися». Краще якось по-сімейному. Ось ми й вирішили всіх запросити. Зробили це від щирого серця.
- Хто з цієї плеяди гравців ваш улюбленець?
- Ви знаєте, я не хотів би нікого образити. Я бачив і пам’ятаю гру Сабо, блискучі передачі Біби, філігранні штрафні у виконанні Каневського та Серебряникова. Це були великі футболісти. На жаль, таких патріотів сьогодні немає. Адже грало те покоління практично «ні за що».
- Ви особисто зробили подарунок кожному з гравців. Трохи відкрийте завісу…
- Гадаю, вони подарунком залишаться задоволені. Якщо він допоможе їм у житті, буде вже добре. Це їм пенсія на п’ять років уперед. Більше нічого казати не буду.
Інформаційний відділ ФК «Динамо» (Київ)
