Сонце пече, травичку поливають, «біло-сині» вперше за шість років мчать до чемпіонства. З'являється Мігель та починається наше інтерв'ю.
– Як з крихітного містечка Коїмбра з населенням у 150 тисяч можна потрапити до професійного футболу?
– У кар'єрі кожного гравця є частка вдачі. Із самого початку кар'єри ти зустрічаєш людей, які тобі допомагають. Мені руку простягнув «Спортинг». Це дозволило мені зростати як футболісту та як людині.
– У дитинстві любили грати в баскетбол?
– Ні, абсолютно. Лише у футбол ганяв цілими днями.
– Хто ваш кумир?
– Леброн Джеймс. Намагаюся по можливості не пропускати його матчі.
– Як склалося, що баскетбол став вашою пристрастю?
– Просто є людина, яка мене надихає. І неважливо, що він займається видом спорту, який не схожий на мій.
– Ви були важкою дитиною?
– У мене було багато енергії. Я не міг зупинитися, якщо щось починав робити. Хоча я особливо не бешкетував, тому важкою дитиною я себе не назвав би. Просто, де б не опинився, я завжди грав із м'ячем – чи то вулиця або пляж.
– Правда, що перед «Спортингом» вам відмовила «Бенфіка», тому що ви були гладким?
– Так, я був повненьким. Судячи з усього, через це від мене відмовилися в «Бенфіці». Хоча я напевно не знаю. Коли клуб мене не взяв, ніхто не пояснював причин. Але ви знаєте, я навіть вдячний «Бенфіці». Хто знає, як усе склалося би, якби я залишився у цьому клубі. Мені відмовили й в цьому була та сама доля успіху, тому що у «Спортингу» у мене все склалося добре.
– Ваш батько провів 40 матчів за збірну Португалії. Для вас було важливо зіграти більше (зараз у Мігеля 53 матчі – прим. Eurosport.ru)?
– Ні. Цього змагання між нами ніколи не було. У мене свій шлях, який я хотів би продовжити.
– Найнеймовірніша байка, що про вас ходить: президенту «Дженоа» не подобалося, що ви зустрічаєтеся з його дочкою, тому він продав вас до «Динамо», а ви забрали із собою до України його дочку та одружилися з нею.
– Так, так. Я чув цю історію. Якщо народ хоче так думати – нехай. Я нічого не можу з цим зробити. Насправді, в мене не було жодних конфліктів із президентом «Дженоа».
– У Португалії посадять до в'язниці, якщо назвати Мессі найкращим футболістом у світі?
– Насправді, ні. У нас свобода слова та думки. У кожного своя думка.
– Але при цьому у всієї країни думка одна: Криштіану – найкращий.
– Здебільшого, так. Хоча зустрічаються й інші думки. Я знаю Роналду доволі давно. Ми разом починали у «Спортингу». Він лише на рік старший за мене. Мені було 15, йому 16. При цьому Роналду завжди грав у команді на рік старшій, тому що йому вже тоді дозволяв його рівень.
– Яким був юний Роналду?
– Такий самий амбітний та старанний. Після тренувань залишався на полі й тренувався самостійно з м'ячем та без нього. Бувало, що навіть увечері всі відпочивають або сплять, а він робить вправи або грається з м'ячем.
– За всієї серйозності Роналду може витворяти якісь несподівані вчинки?
– Як і будь-яка нормальна людина, може пожартувати. Він обернув фольгою машину Куарежми, але щодо мене він нічого такого не робив. Наскільки я знаю.
– Київ сильно змінився за півтора року після революції?
– Швидше, змінилися люди. Відчувається, що народ став єдиним у своєму прагненні знайти краще для країни. А що стосується міста, то фотографії Хрещатика лякали, але слава богу, вже все закінчилося. Зараз у місті спокійно, як і раніше.
– Гривня впала в три рази стосовно до долара. Багато українців стали жити значно скромніше. Незадовго до інтерв'ю у мене на очах ваш партнер по команді Віторіну Антунеш давав водіям гроші на бензин.
– Я теж намагаюся допомагати по можливості, якщо люди потребують. Йдеться не лише про гроші. Буває, сусіди про щось просять. Допомагати потрібно завжди й у якийсь день допоможуть тобі.
* фото В.Раснер
Copyright © 2015 FC Dynamo Kyiv
