- Мігелю, чи можеш зараз пригадати свої перші дні перебування в Києві та в «Динамо»? Чим ти тоді жив, про що думав, із ким найбільше спілкувався?
- Звичайно, пригадую, причому свої перші дні в «Динамо» я згадую з великою теплотою. З перших днів мене зустріли з великою люб'язністю, приділяли багато уваги. Мене дуже тепло прийняли партнери по команді, вони турбувалися про те, аби мені було комфортно в новому клубі. Більше за всіх зі мною тоді спілкувалися Артем Мілевський, Тарас Михалик, Максим Коваль, Андрій Ярмоленко. З ними я проводив найбільше часу.
- Ти можеш сказати, що знайшов справжніх друзів серед партнерів по команді за ці чотири роки?
- Ви же знаєте мій характер. Мабуть, я не перебільшу, якщо скажу, що я дуже товариська людина, намагаюся завжди та з усіма бути доброзичливим. Я з великою повагою ставлюся до всього нашого колективу, причому не лише до гравців та тренерів, але й до медичного та технічного персоналу. Думаю, образ на мене ні в кого не накопичилося (посміхається).
- Ти не володієш вільно українською або російською мовами, хоча давно їх добре розумієш. Отже, з українцями ти спілкуєшся менше?
- Зовсім ні. З тим же Максимом Ковалем ми спілкувалися дуже тісно, поки він не пішов в оренду. Щоправда, переважно англійською, адже він добре володіє цією мовою. Але й інші хлопці завжди можуть перекинутися зі мною кількома словами.
- Чи можеш розповісти який-небудь кумедний епізод, що стався під час тренування?
- Ви що, про таке не можна розповідати у пресі (сміється). Якщо серйозно, тренувальне поле – зовсім не місце для всіляких приколів або жартів. Усі хлопці на тренуваннях дуже зосереджені на роботі, от навіть сьогодні двосторінка за напруженням була схожа на справжній матч. До того ж, у нас дуже суворі наставники, з якими краще не жартувати (посміхається). А от коли заняття закінчується, можна розслабитися та посміятися. Багато всього було, але так одразу й не пригадаю щось таке, про що можна розповісти.
- 30 років – це привід покопатися у спогадах. Ти забив чимало красивих голів. Який із них вважаєш найважливішим у своїй кар'єрі?
- Взагалі, найважче у футболі – забити гол. Переможця визначають за кількістю голів, забитих у матчі, заради цього ми працюємо, тренуємося. Тому жоден гол не варто недооцінювати. Всі мої голи однаково важливі для мене. Крім того, будь-який забитий м'яч – це заслуга всього колективу. Давайте залишимо вибір найкращих та найважливіших голів на розсуд уболівальників, адже саме вони – наші головні судді.
- Добре, а який матч був для тебе найважливішим, найвідповідальнішим у кар'єрі?
- Не буду виокремлювати й матч. Адже кожна гра в певний період часу є важливою, потім приходить час іншого матчу, й на той момент уже він не менш важливий.
- Для багатьох футболістів 30 років – це певний рубікон, для багатьох – час розквіту, підкріпленого досвідом. Чи задоволений ти розвитком своєї кар'єри на даний момент? Або планував досягти більшого?
- Не погоджуюся, що тридцятиріччя – це рубікон, і саме зараз прийшов час підбивати якісь підсумки. Ніколи не пізно вчитися чомусь новому, я завжди налаштований на те, щоб набиратися нових знань, здобувати новий досвід. Причому не лише на футбольному полі, але й у звичайному, повсякденному житті.
- Чи ставиш перед собою якусь мету у футболі, наприклад, виграти Лігу чемпіонів або чемпіонат Європи?
- Ні, я зосереджений на найближчому майбутньому, намагаюся відповідально виконувати свою роботу. Зараз у планах трохи відпочити після насиченого сезону. А далі будуть нові цілі та виклики.
- Чи був у твоїй кар’єрі такий момент, коли ти шкодував про перехід до «Динамо»?
- Ні, такого точно не було. Адже наша команда весь час прогресувала, досягла певних вершин у Лізі чемпіонів, Лізі Європи, а також на внутрішній арені, де ми повернули Києву чемпіонство. Тому я щасливий, що одного разу вирішив стати частиною цієї команди.
Copyright © 2016 FC Dynamo Kyiv
* фото В.Раснер
