У цей день відбувся матч-відповідь у Києві,на Республіканському стадіоні, у якому динамівці виявилися сильнішими 2:0, завдяки двом голам Олега Блохіна, а за сумою двох поєдинків результат став 3:0. Про цей матч ми поговорили з одним із учасників – захисником Стефаном Решком:
- Мені дуже запам’ятався той матч.На стадіон прийшло десь 105 тисяч глядачів: 100 тисяч перебували на трибунах і ще п’ять – у проходах на сходах. Доля Суперкубка вирішилася саме в домашньому матчі, заявок на квитки з усієї України надійшло більше 500 тисяч (!)
Незважаючи на те, що ми виграли перший матч, до матчу-відповіді готувалися дуже серйозно, знали, що це «Баварія», з якою жодної розслабленості допускати не можна. Пам'ятаю, того року у країні відзначали 30 років перемоги над фашизмом, і нам це перед грою нагадали гості з ЦК партії, адже наша перемога входила до числа заходів з відзначення цієї дати. На наш матч були запрошені учасники війни, ветерани, яким через райкоми партії розіслали квитки. Тож затьмарити свято і програти не можна було.
Крім того, до нас в Київ приїхала мерія Мюнхена. Про почесних гостей ми дізналися ще напередодні, коли заїжджали на базу перед матчем. Дорога була дуже розбитою, і, коли ми їхали по ній з бази додому за три дні до матчу, все було звичним. А вже наступного дня, коли добиралися на тренування, побачили, що на ділянці протяжністю близько кілометра вистелена абсолютно нова дорога, очевидно, її зробили за ніч (посміхається). Представники мерії Мюнхена приїжджали до нас на базу, дивилися, в яких умовах ми живемо і тренуємося.
За день до матчу дізналися, що не прилетів Мюллер, тому ми з Михайлом Фоменком мали щільно грати з тими суперниками, які з'являлися у центрі нападу, біля нашого штрафного майданчика. Хто б там не з'явився, свободи ми їм не давали.
Два м'ячі забив Блохін, у першому таймі з гри, а в другому - після штрафного. Були моменти і у німців, але ми довели матч до логічної перемоги. Нам вручили Кубок, з якими ми зробили коло пошани, сфтографувалися для наших і німецьких кореспондентів. Весь народ на трибунах вітав нас стоячи, тоді ще не було ультрас, а прості радянські люди, трудівники оплесками від душі висловлювали свою любов до команди, до нашого успіху.
- А як відзначали свій тріумф?
- Жодних банкетів не було, через кілька днів у нас була наступна гра. Львівський ЛАЗ розвіз нас по домівках. Правда, близько півгодини міліція не могла організувати нам коридор, оскільки вболівальники піднімали наш автобус і розгойдували його. Тільки після перемоги в роздягальні випили трохи шампанського з чаші кубка, який, до речі, був дуже важким - нести його могли тільки кілька людей. Лобановський нас привітав, кілька слів сказали представники ЦК від Щербицького, пообіцяли, що всі питання будуть вирішені - кому-то квартиру дали, комусь машину.
Я жив на проспекті Перемоги, біля цирку, і пам'ятаю, як всю дорогу нас супроводжували вболівальники, кричали, вітали, скандували «Динамо! Динамо!»
- В який момент ви повірили, що перемога від вас нікуди не подінеться? Після першого гола Блохіна?
- Ні, після першого гола ще була інтрига і боротьба. Але коли він забив другий, я сказав Міші Фоменку, який був поруч, що тепер перемогу вже не відпустимо. У той момент з'явилася впевненість, що Суперкубок буде наш.
- Матч-відповідь судив турок Бабачан, він вам чимось запам'ятався?
- Судив чітко, це арбітр високого рівня. Особливих грубощів або стиків у нас не було - грали дві великі команди. У той час футболісти краще ставилися один до одного. Це зараз усі виставляють лікті або б'ють нишком, або в ноги стрибають. Нас вчили тримати руки при собі. Лобановський завжди казав: «Судді немає. Граємо без судді».
- Перед першим матчем у Мюнхені фаворитом вважалася «Баварія», а чи після вашої перемоги там 1:0 змінилася розстановка сил перед поєдинком у відповідь?
- Так, нам перекладали зарубіжну пресу, зокрема, журнал «Kicker». «Баварія» тричі вигравала Кубок чемпіонів, в їхньому складі виступали збірники, які ставали чемпіонами світу: Мюллер, Беккенбауер, Руменігге, Майер та інші. Тож німці вважалися вищими за нас за рівнем, тому не дивно, що спочатку пріоритет віддавався їм. Але потім вже писали, що «Баварія» тільки дивом зможе обіграти «Динамо», оскільки кияни дуже добре грають удома і майже не програють перед своїми вболівальниками.
- Чи планується святкування або торжество з приводу 45-річчя від дня тієї видатної перемоги?
- Планується, що президент України буде вручати нам нагороди за заслуги. Але коли точно це буде, поки невідомо. Адже все залежить від графіка голови держави. Знаю лише, що зібрати нас планують на базі «Динамо».
Крім того, днями син з невісткою дізналися, що на НСК «Олімпійський» повісили банери з нашими фотографіями, і захотіли, щоб ми всі разом з моїм молодшим онуком, якому скоро виповниться два роки, сфотографувалися на їхньому фоні. До слова, малюка також назвали Стефаном. Потім ми зайшли до клубного магазину, де я придбав онукові динамівську футболку.
Я завжди говорив, що ми великих грошей не заробили, але заслужили всенародну любов, і я до сих пір це відчуваю, і у себе в Академії МВС, де зараз викладаю, від ректорату і курсантів, які завжди читають будь-які мої інтерв'ю.
