17 жовтня 1961 року – пам’ятний день в історії команди «Динамо». Цього дня динамівці Києва вперше у своїй історії стали чемпіонами Радянського Союзу! З тих славетних часів минуло півстоліття. Багатьох гравців команди-чемпіона вже немає в живих, покрита голова сивиною в тих, які живуть і донині. На клубному сайті ФК «Динамо» триває цикл публікацій, присвячений перемозі 1961 року.
Невисокий (169 см) «технар», корінний киянин, вихованець місцевої ФШМ Валентин Трояновський дуже вчасно був повернутий до «Динамо» В’ячеславом Соловйовим. Валентин, один із героїв 1961 року, значно підсилив гру київського нападу своїми нестандартними діями в атаці, де й без нього було багато вправних майстрів – Віктор Каневський, Олег Базилевич, Валерій Лобановський, Андрій Біба, Віктор Серебреников.
- 1961 року, як і минулого, ми знову вели боротьбу за золоті медалі з торпедівцями. Футбольне щастя було на нашому боці. У фінальному турнірі ми спочатку відставали від «Торпедо», але згодом вийшли вперед. І знову вирішальними стали особисті зустрічі: у Києві ми виграли, і мені пощастило забити м’яч з гри, а в Москві зіграли внічию, завдяки красеню-голу Василя Турянчика. Але почався сезон для мене дуже невдало, бо в першому ж поєдинку на початку квітня проти ленінградського «Зеніту» я отримав травму коліна й наступні десять матчів пропустив. Вийшов на поле лише на початку липня у Таллінні проти місцевого «Калева».
- З цією грою пов’язана суперечка футбольних статистиків. У довідниках указано, що ви того сезону забили два м’ячі. У звіті газети «Советский спорт» зазначено: останній м’яч із одинадцятиметрового у грі в Таллінні забив Олег Базилевич. Але в розмові зі мною він це заперечив, сказавши, що взагалі не бив пенальті. Відомо, що одинадцятиметрові в команді в той час били ви. То хто ж бив пенальті в Таллінні?
- Важко згадати, але, мабуть, все ж я.
- Тоді виходить, треба трохи підправити статистику ваших голів у тому сезоні.- Виходить, що так. Якщо статистики так люблять точність, то нехай виправляють і ставлять цифру «3».
- Ви отримали в 1961-му чемпіонську медаль?
- Так. Хоч і з травмою, але я таки награв необхідний мінімум із 15 ігор і зробив це в останньому матчі, де ми в Москві подолали «Локомотив» у досить «веселій» грі – 4:3. Узагалі, у фінальній частині ми грали дуже добре. Відзначив би нашу перемогу в Тбілісі, де фантастичну майстерність показав Олег Макаров.
- Але повернімося до 17 жовтня 1961 року на гру з харківським «Авангардом».
- Вона, звичайно, незабутня! Було незадоволення від того, що не виграли – 0:0, але після оголошення про поразку «Торпедо» в Ташкенті стало зрозуміло, що ми – чемпіони! Київські вболівальники десятки років чекали цієї миті. Стадіон, що палав від саморобних факелів, іноді постає перед очима… А нас на руках несли шанувальники! Здається, що нині таке неможливо!
Інформаційний відділ ФК «Динамо» (Київ)
