Трійця футболістів - нападник, півзахисник і захисник - у квітні 1977 року в складі «Динамо» протистояли «Борусії» з Менхенгладбаха і зараз, через 35 років, продовжує служити рідному клубу, займаючи в ньому відповідальні пости. Сьогодні один з них Валерій Зуєв, який працює асистентом Юрія Сьоміна в головній команді «Динамо» згадує події минулих днів.
- Валерію Леонідовичу, чим вам запам'яталась «Борусія» зразка 1977 року?
- Хороший колектив, з типовою манерою гри німецьких команд тих років. Гравці високі, атлетичні, люблять і вміють боротися. Проти таких команд грати було непросто, їм потрібно протиставити щось своє, оригінальне. Запам'яталися гравці збірної Німеччини Фогтс, Бонхоф, Штіліке, на правому фланзі діяв швидкий данець Сімонсен. Загалом, команда дуже непроста, в чому ми самі змогли переконатися.
- Чи могло «Динамо» забити більше у першому матчі?
- Стільки років пройшло, не всі моменти в пам'яті відкладаються. Пам'ятаю, у німців була дуже організована оборона, банальними подачами у штрафний майданчик гол забити було складно. На Республіканському стадіоні зібралося сто тисяч глядачів, підтримка була неймовірна, адже на кону стояв вихід у фінал Кубка чемпіонів. Жоден клуб СРСР не мав такого досягнення, та й зараз не має. Тим не менше, коли Володимир Онищенко забив перший гол і ми пішли забивати другий, захист «Борусії» діяв дуже дисципліновано.
- У матчі-відповіді, який проходив у Дюссельдорфі, ви вийшли в стартовому складі. На якій позиції?
- Правим захисником. У першому таймі заробили зовсім необов'язковий пенальті, загальний рахунок став 1:1. Валерій Лобановський не хотів доводити справу до додаткового часу і в другому таймі вирішив перебудувати гру, посиливши атаку. Замість мене вийшов Володимир Мунтян. Йому вдалося організувати гру, налагодити контроль м'яча в центрі поля. Були і хороші моменти, той же Бережний в кінцівці міг забивати. Але всі наші зусилля були перекреслені вміло розіграним штрафний і точним ударом Вітткампа. Залишалося хвилин десять до кінця.
- На матч-відповідь на стадіон «Рейнштадіон» прийшло 77 000 глядачів. Це був один з козирів «Борусії»?
- На такі ігри що більше людей приходить - то краще. У гравців вища самовіддача, часом не зрозуміло, звідки сили беруться. Тій команді «Динамо» було не звикати виступати на переповнених стадіонах. На боці німців була фортуна - два м'ячі вони забили після наших елементарних помилок. На такому рівні їх допускати недозволено.
- Як розцінив Валерій Лобановський і радянське керівництво вихід у півфінал Кубка чемпіонів? Це не був крок назад після успіхів у Кубку Кубків та Суперкубку УЄФА?
- Весь удар критики Валерій Васильович завжди брав на себе. Нам голови керівники не збивали, хоча ноти невдоволення доходили. Перед «Динамо» було поставлене в турнірі максимальне завдання, на його вирішення Лобановський нас і налаштовував.
- Виходить, Лобановський ризикнув підсилити атаку. На виїзді - хід досить ризикований?
- Валерій Васильович вірив у нас, вірив у команду. Він бачив, що «Динамо» під силу пройти «Борусію». На жаль, тоді не вийшло.
Дмитро Шаповал
