У сонячний березневий день, коли сніг ще лежить на промерзлій землі й ось-ось зійде пролісок, перестало битися серце чудової людини, лікаря «Динамо» Віктора Івановича Берковського.
Віктор Берковський народився 1 травня 1931 року в Мінську, в родині військових. Військові роки Віктор провів без батьків у Ташкенті. Батько пішов на фронт, мати була в партизанському загоні радисткою. Після завершення війни, коли настав час визначитися з майбутнім, Віктор Берковський вирішив пов’язати долю з медициною. У 1955 році закінчив Київський медінститут, цього ж року перейшовши на роботу до медичної частини стадіону «Динамо». Молодий лікар надавав першу допомогу й допомагав відновлюватися після травм спортсменам десятків видів спорту, в тому числі й футболістам. Із 1963 до 1971 року Віктор Іванович працював лікарем хокейної команди «Динамо», а з 1971 до 2009 року всі сили, знання та здоров’я віддавав однойменному футбольному клубу.
На Байковому кладовищі столиці в суботу вранці провести Віктора Берковського в останню дорогу зібралися десятки людей. Родичі, друзі, колеги... І, звичайно ж, численні футболісти-пацієнти, вдячно згадуючи про лікаря, який так багато зробив для них. Попрощатися з Віктором Івановичем прийшов президент «Динамо» Ігор Суркіс: «38 років Віктор Берковський був відданий команді «Динамо». Ми втратили людину, яка віддала улюбленій справі своє здоров’я та нервові клітини. Пам’ятаю, в 1997 році, коли до «Динамо» вже повернувся Лобановський, Віктор Іванович звернувся до мене з проханням допомогти зробити йому операцію на серці в Ізраїлі. Перенісши важке хірургічне втручання й погано себе почуваючи, він все ж виявив бажання продовжити роботу в клубі. Віктор Берковський був справжнім динамівцем! Нехай земля буде йому пухом».
Олег Базилевич знав Віктора Берковського більше півстоліття: «Це була чудова, світла людина, про яку можу сказати лише найтепліші й хороші слова. До своїх останніх днів Віктор Іванович намагався бути корисним людям, нести добро, віддаючи кожному частинку свого доброго серця. У 70-х роках, коли ми разом із Лобановським очолювали «Динамо», його вважали не лише лікарем команди, але й чинним тренером. У молодості Віктор Берковський був успішним легкоатлетом і міг точно сказати, які вправи краще дати гравцям, як відновитися. Він серйозним чином допомагав нам в організації навчально-тренувального процесу. Це рідкісний дар, коли естафету тренерських ідей уміло продовжує людина зі світу медицини. Такий симбіоз виявився дуже вдалим у підготовці команди й окремих футболістів. Світла пам’ять Віктору Івановичу, ми його ніколи не забудемо».Скільки футболістів пройшло через дбайливі руки Віктора Берковського за довгі роки професійної діяльності, сьогодні, напевно, не зможе сказати ніхто. До кожного лікар міг знайти підхід, окрім необхідної допомоги даючи добре напуття. «Як лікар у рекомендаціях Віктор Іванович не має потреби, футболісти самі до нього йшли, – розповідає Віталій Косовський. – Навіть пішовши з команди, багато хто приходив на консультацію. Всі знали, що ніколи нікому в допомозі він не відмовить. З усіма був товариський, навіть якщо ситуація, здавалося, була безвихідною, реабілітація затягувалася, після спілкування з ним був оптимістичний настрій, з’являлися сили для вирішення будь-якої проблеми. За його плечима був величезний життєвий досвід. Сьогодні вранці я прокинувся і подумав, скільком футболістам «Динамо» він допоміг більше ніж за півстоліття роботи в команді, адже до нього зверталися гравці інших клубів, чи люди, які просто потребували огляду чи поради. Напевно, всі вони можуть сказати про Віктора Берковського лише найтепліші й добрі слова. Вічна пам’ять...»
Диктор домашніх матчів «Динамо» Олена Гуц пам’ятає Віктора Берковського зовсім молодим. «У мене збереглася фотографія, на якій я сиджу на тренерській лаві «Динамо», оголошуючи склади команд, а поряд уважно за грою спостерігає Віктор Іванович, завжди готовий із сумкою медикаментів вибігти на поле... Пам’ятаю, якось я лежала в Жовтневій лікарні у відділенні кардіології й вирішила попросити Віктора Івановича допомогти з хорошим лікарем. Поклала трубку, а через певний час до мене в палату заходить лікар із помічниками. Надмірно казати, наскільки якісною та своєчасною для мене була їхня допомога. Таким був Віктор Берковський до всіх – добрим, чуйним, завжди готовим прийти на допомогу. Світла йому пам’ять!»
Земля Вам пухом, шановний Вікторе Івановичу...
