Людини-легенди, людини-епохи, без якої важко уявити славетну історію українського спорту. Володимир Іванович Блохін прожив важке та змістовне життя. Народився 18 липня 1922 року в Москві. Закінчив Харківське хімічне училище. Воював на Ленінградському фронті. Дванадцять років очолював Федерацію сучасного п'ятиборства УРСР. Був начальником навчально-спортивного відділу республіканського товариства «Динамо». Працював в органах МВС. Все своє життя Володимир Іванович був відданий одній команді – команді київського «Динамо».
Сьогодні на Байкове кладовище вшанувати Володимира Івановича Блохіна прийшли десятки людей. Родичі, друзі, колеги... Попрощатися з Володимиром Івановичем та сказати найщиріші слова співчуття родині Блохіних прийшли президент «Динамо» Ігор Суркіс, почесний президент ФФУ Григорій Суркіс, футболісти та тренери Олексій Михайличенко, Андрій Баль, Михайло Михайлов, Юрій Роменський, Леонід Буряк, Андрій Біба, Володимир Мунтян, Віктор Кондратов та багато інших.
Складно підібрати слова, якими можна повною мірою охарактеризувати людські та професійні якості Володимира Блохіна. Вірний, наполегливий, працьовитий, люблячий ... Люди, які добре знали Володимира Івановича впродовж десятків років, можуть продовжувати та продовжувати цей ряд.
У 80-ті роки минулого сторіччя Юрій Дяченко був заступником голови Київської міської ради «Динамо» та багато співпрацював з колегою по спортивному цеху Володимиром Блохіним. «Наші з Володимиром Івановичем спортивні товариства співпрацювали й нам доволі часто доводилося вирішувати нагальні питання. Це була дуже порядна та справедлива людина, нескінченно віддана своїй справі. Із почуттям гумору, ніколи не сумував. Він прожив дуже гідне життя, виховав чудового сина. Слава про Олега Блохіна гриміла на всю Україну, на весь світ, але Володимира Івановича це анітрохи не змінило. Він пишався сином, але ніколи не використовував своє становище. Це була дуже гідна людина, хай земля йому буде пухом!»
«Володимир Іванович Блохін запросив мене працювати тренером до спорттовариства «Трудові резерви» в 1982 році, – згадує футбольний тренер Валерій Курочкін. – Золотий чоловік, нікого ніколи не образить. Так, міг на тренерській нараді посварити когось, зробити зауваження, але зла ні на кого не тримав. Дуже добра людина, педантична, у всьому полюбляв порядок. У нього все було записано, все розкладено по своїх місцях по поличках. У київських «Трудових резервах» були зібрані чи не всі види спорту, й у кожному він намагався розібратися, міг дискутувати з фахівцями, робити необхідні зауваження. Його дружина Катерина Захарівна була більш суворою, владною жінкою. Золота сім'я, жили душею та думками заради дітей та онуків. Із «Трудових резервів» у 1988 році я перейшов на посаду директора динамівської дитячої школи. Ви знаєте, я достатньо добре знав Володимира Івановича, але нічого поганого про нього пригадати не можу. Коли такі люди залишають нашу землю, стає сумно й самотньо».
Багаторічний масажист першої команди «Динамо» Валерій Євлантьєв працював із Олегом Блохіним під час його кар’єри гравця, а нині й тренера. «У 70-ті та 80-ті роки батьків Олега Володимировича – Володимира Івановича та Катерину Захарівну – можна було побачити у дворику біля роздягалень Республіканського стадіону практично після кожного домашнього матчу «Динамо». Вони дуже зворушливо вітали сина з перемогою (що траплялося частіше), забитими м'ячами, або намагалися заспокоїти після невдач. Їхнього тепла й добродушності вистачало не лише на Олега, але й на інших гравців, які були для них немов діти. Це були чудові люди, яких, на жаль, нам уже не повернути».
Земля Вам пухом, дорогий Володимире Івановичу...
