Тренер воротарів «Динамо» Київ 1993 - 2006 рр.

Тренер воротарів збірної України 2007 - 2009 рр.

Тренер воротарів «Динамо» Київ 2009 - нині.

Детально про головне

«Бути першим у своїй справі», – завдання не з простих. Вдвічі складніше, якщо ти став першопроходцем в обраному напрямку, а потім кожного року показуєш незмінно високий результат.

Усе це можна сказати про Михайла Михайлова, голкіпера «Динамо» 80-х років, тренера воротарів «біло-синіх» із невеликою перервою два останні десятиліття.

За зростаючою

Шлях до вершин радянського футболу у Михайла Михайлова пройшов за чітко вибудуваною вертикаллю. «Засвітився» 17-річний воротар у рідній команді, кіровоградській «Зірці», що виступала у другій зоні другої ліги чемпіонату СРСР. У 1979 році команда посіла дев'яте місце, а перспективного голкіпера запросили до «Дніпра», який виступав тоді в першій лізі. Незважаючи на молодий за воротарськими мірками вік, Михайлов відзначався спокійністю, впевненістю, вмінням швидко й правильно приймати рішення. Не дивно, що у Дніпропетровську воротар не затримався, вже за рік, у липні 1980 року, вирушивши до найкращої на той час команди СРСР – київського «Динамо».

Валерій Лобановський практикував після завершення сезону запрошувати на перегляд із півдюжини потенційних новачків, обираючи з них найкращих. Михайлов чудово проявив себе й уже за місяць дебютував в основному складі! Йому тоді був 21 рік та один місяць! 21 серпня 1980 року в Києві на тодішньому Республіканському стадіоні за чверть години до завершення матчу з «Кайратом» Михайло за рахунку 3:0 замінив Юрія Роменського. У час, що залишився, динамівці забили ще два м'ячі, зробивши цей день для нового кіпера команди незабутнім.

Поступово Михайлов почав витісняти із «рамки» Роменського, в чемпіонаті 1981 року він провів 25 матчів (пропустив 20 м'ячів). Із приходом до команди Віктора Чанова боротьба за пост №1 ще загострилася. Недоречною для Михайлова стала травма, яку отримав в олімпійській збірній СРСР, що вибила його з тренувального процесу на півроку. Втративши місце в основному складі «Динамо», воротар проявив силу волі й майстерність, спромігшись вибороти місце серед 11 найкращих.

Надихала відповідальність...

1985 рік став зоряним часом для Михайлова. У чемпіонаті за «Динамо» він зіграв у всіх 34 матчах (пропустив 26 м'ячів), став чемпіоном СРСР, володарем Кубка СРСР та Кубка сезону. Серед воротарів у списку 33-х найкращих гравців країни він став другим. Був викликаний Михайлов і до національної збірної СРСР, але жодного матчу за неї так і не провів.

У 1986 році одужав Віктор Чанов, ставши першим номером «Динамо». От як прокоментував ротацію воротарів Валерій Лобановський: «Упевненість Михайла Михайлова проявляється тоді, коли він упевнений, що ніхто його не «підсиджує». Я переконався у цьому в 1985 році: у Чанова зламана рука, Михайлов – основний і єдиний воротар. Дуже багато ми провели з ним матчів, і непоганих – у тому ж Кубку Кубків та в чемпіонаті. Варто було повернутися Чанову, як Михайлов змирився із другими ролями. У душі він, безумовно, мріяв виходити у стартовому складі, але, здавалося, йому важко налаштуватися на один-два матчі. Почуття відповідальності приходить до нього, коли він знає, що заміни немає».

Після цього Михайлов за два сезони лише п'ять разів з'явився у воротах «Динамо». Однак встигнув відзначитися забитим із пенальті м'ячем у матчі дублюючих складів «Динамо» та «Гурії» (Ланчхуті). Це єдиний випадок пробиття пенальті голкіпером київського клубу в ігровий час матчу, навіть у матчах дублерів.

Перебувати на других ролях Михайлову не хотілося, й у 1988 році він змінив клуб. Зіграв сезон за «Нефтчі» з Баку, потім ще один за донецький «Шахтар», а ігрову кар'єру завершив у грецькому «Аполлоні».

Першопроходець

У 33 роки Михайлов повернувся з Греції до Києва. У ті складні часи, коли багато хто намагався осісти в Західній Європі, Михайло Леонідович прийняв рішення принести користь рідному клубу. Саме він звернувся до тодішнього віце-президента «Динамо» Ошенкова з інноваційною пропозицією ввести до штатного розкладу першої команди тренера із роботи з воротарями.

На той час у командах пострадянського простору не прийнято було мати окремого тренера, який працював би виключно з воротарями, тож ініціативу Михайлова сприйняли скептично, довіривши йому спочатку роботу з юними голкіперами. Проте вже влітку 1993 року всі питання щодо правильності введення нової посади були зняті, й Михайлов офіційно став першопроходцем в обраному напрямку. На цій посаді Михайло Леонідович працював аж до завершення 2006 року, трохи пізніше перейшовши на аналогічну посаду до національної збірної України. Повернувся до клубу Михайлов у 2009-му році.