Коли в сезоні 2009/10 Андрій Ярмоленко лише робив свої перші кроки в основному складі київського "Динамо", його не критикував хіба що лінивий. Однак, незважаючи на негативні відгуки вболівальників та журналістів, він упевнено йшов до своєї мети, наполегливо й цілеспрямовано прогресував і поліпшував свою майстерність. В результаті не минуло й двох сезонів, як із невпевненого новачка 9-й номер "біло-синіх" перетворився на одного з лідерів команди.

Від "Динамо" не втечеш!

Андрій Ярмоленко народився в Санкт-Петербурзі. Його батьки родом із одного села Чернігівської області – Смолянки Куликівського району. Після весілля мама поїхала працювати до Ленінграду, де до неї приєднався батько Андрія. За три роки родина повернулася до Чернігова, придбала будинок й осіла остаточно. За спогадами мами, Андрій почав возитися із м’ячем років із чотирьох-п’яти. "Втім, повноцінного м’яча-то у нього спочатку й не було – грав саморобним. Тоді жили небагато, й навіть м’яч був розкішшю, цілою подією". Якось хлопчиська випадково побачив тренер, Микола Липовий, і запросив його до футбольної школи, ставши його першим наставником. До секції ходили багато друзів Андрія зі школи й із подвір’я, але незабаром більшість кинули тренування, а Андрій продовжував їх відвідувати. Навіть коли хворів, міг не піти до школи, але пропустити тренування – ніколи! У ДЮФЛ виступав за чернігівську "Юність", а перший "кастинг" у "Динамо" він проходив, ще коли був дитиною, у 13 років. Однак, за рік підліток поїхав назад додому. "Справа була навіть не в тому, що мені не сподобалося. Просто на той момент я був ще слабким, фізично не зміцнів, і було важко. Крім того, сумував за батьками, мої думки були спрямовані не на футбол, а на бажання побачити рідних. Напевно, я занадто рано приїхав. Пізніше зрозумів, що рішення повернутися до Чернігова було правильним".

За три роки хлопця знову покликали до київського "Динамо". Про інтерес збоку столичного клубу йому повідомив Олександр Томах, який тоді тренував чернігівську "Десну".

У свій перший сезон у "Динамо-2", під керівництвом Юрія Калитвинцева та Геннадія Литовченка, нападник забив чотири м’ячі в 15-ти матчах, а в сезоні 2007/2008 – 6 у 22-х. Справно допомагав і дублюючому складу, в 13-ти матчах відзначившись вісім разів.

Тодішній наставник команди Анатолій Дем’яненко на одній із прес-конференцій сказав: "Мені нещодавно повідомили, що у 130-ти кілометрах під Києвом наші селекціонери знайшли хлопчика, якого фахівці вже зараз називають другим Шевченком". Із тих пір Андрій отримав прізвисько "Хлопчик зі 130-го кілометра".

Навіть неозброєним оком стало помітно, що форвард-шульга, який виконує великий обсяг роботи на полі, готовий до чогось більшого, до кроку вперед. Відповідний момент для цього настав 11-го травня 2008-го року, коли в останньому домашньому матчі сезону Юрій Сьомін випустив молодого гравця на поле за 8 хвилин до фінального свистка за рахунку 1:1. Але й цього часу виявилося достатньо 18-річному футболісту, щоб стати героєм поєдинку і забити переможний м’яч у ворота полтавської "Ворскли"! Мрії для Ярмоленка почали збуватися. "Безсумнівно, хотілося забити, але не очікував, що це відбудеться в першій же грі на високому рівні. Я був у нестямі від щастя!". Цікаво, що дебют Андрія відбувся в день народження тренера динамівців Юрія Сьоміна. Не варто, напевно, вказувати, кому він присвятив свій перший гол у великому футболі...

У пошуках своєї ролі

Якщо в сезоні 2008/2009 в Кубку України Ярмоленко став найкращим бомбардиром "Динамо", забивши в трьох матчах п’ять м’ячів, то в чемпіонаті ігрової практики йому явно не вистачало. Вирішуючи серйозні завдання, Юрій Сьомін не ризикував підпускати молодь до основи. Стабільне місце в основному складі Ярмоленко отримав із приходом до команди Валерія Газзаєва в травні 2009-го року. Для цього йому довелося змінити амплуа. У тактичних схемах тренера Андрію відводилося місце лівого атакуючого півзахисника. На нього лягала велика відповідальність, адже Газзаєв усю гру будував через фланги, і Ярмоленку потрібно було продемонструвати якості, відмінні від звичної ролі форварда. Пізніше, в інтересах команди, він став навіть лівим захисником і згадує той час не без здригання: "Чесно кажучи, я був просто в шоці. До цього я грав лише в атаці, тому опинитися в захисті для мене було дико. До моїх обов’язків входила оборона та відбір м’яча у суперника, а це були не найкращі мої якості".

У вересні 2009-го року динамівець отримав виклик до національної збірної й у першій же грі забив перший свій м’яч у ворота Андорри. Відчув Андрій і смак Ліги чемпіонів, вийшовши на поле в основному складі проти казанського "Рубіна". "Коли лунав гімн Ліги чемпіонів, мурахи бігли по шкірі. В дитинстві я чув його лише по телевізору, А тепер я сам стояв на полі. Емоцій було стільки, що словами не передати!"

Після того, як пішов Валерій Газзаєв, Ярмоленко залишився гравцем стартового складу й за Олега Лужного, й за Юрія Сьоміна. Причому, продовжував регулярно забивати. Якщо в сезоні 2010/2011 на рахунку Андрія було 11 м’ячів за весь чемпіонат, то в сезоні 2011/12 він забив стільки ж лише за першу його частину!

Влітку 2017-го року Ярмоленко йшов із «Динамо», маючи статус беззаперечного лідера як на полі, так і за його межами. А виступи в чемпіонатах Німеччини («Борусія» Дортмунд) та Англії («Вест Хем»), де він провів п'ять років, без сумнівів, дозволили Андрію ще більше зрости у професіональному плані.

Останній сезон Ярмоленко провів у екзотичному чемпіонаті ОАЕ, виступаючи за клуб «Аль-Айн». Тепер він повертається до рідного клубу, маючи величезне бажання допомогти «Динамо» здобувати нові трофеї.